Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 28

Тім запропонував, щоб Сіґурд заносив гостям у номери їхні валізи, але пані Еліс засумнівалася в цьому:

— Я думаю, почасти проблема в тому, що Сіґі не вміє нормально розмовляти з людьми. Адже він, як не крути, походить з X століття. Йому, мабуть, так важко.

Її чоловік ледь усміхнувся й поцілував дружину в щоку.

— Яка ти поблажлива. Сіґурд витворяє такі жахливі речі, а ти все йому вибачаєш.

— Тому що він опинився в часовій пастці. На відміну від тебе, Кіфе. А от якщо ти негайно не підстрижеш живопліт, ТОБІ я цього точно не вибачу.

— А… до речі, стосовно живоплоту в мене виникла дуже гарна думка, — озвався пан Еліс. — Нехай садівництвом займеться Сіґурд. Ідеальна для нього праця. Підрівняти трохи травичку, підстригти живопліт і таке інше — робота не бий лежачого.

Пані Еліс засумнівалася.

— Може й так, Кіфе, але стосовно Сіґурда, боюся, ти помиляєшся. Хоч можна спробувати. Гіршого, ніж із прибиранням кімнат, мабуть, не станеться. Ой лишенько… поглянь-но на пані Тиблетовату, вона щось не надто радісна. Цікаво, що ж там сталося.

І справді, пані Тиблетовата мала страшенно зажурений вигляд і зовсім не була подібна на саму себе. Вона хапливо підбігла до пані Еліс.

— Не знаю, що мені й робити. Просто не знаю, — повторювала вона.

— Прошу вас, пані Тиблетовата, спробуйте заспокоїтися, — порадив пан Еліс. — У чому справа?

— Я щойно мала таку жахливу телефонну розмову. Не знаю, що тепер робити. Пам’ятаєте мою сестру, ту, що приїжджала на весілля… вона живе в Шотландії. Так ось, щойно потелефонував її сусід і повідомив, що вона дуже невдало впала. Її забрали в лікарню з не знати якими переломами. — Вона повернула своє поблідле обличчя до пана Еліса. — Що мені робити?

Пан Еліс узяв її руки й легенько стис.

— Пані Тиблетовата, їдьте до своєї сестри. Ви їй потрібні. їдьте в лікарню й переконайтеся, що з нею все гаразд. Побудьте з нею, скільки буде потрібно.

Пані Тиблетовата вдячно захитала головою.

— А що буде з…?

— За готель не турбуйтеся, — втрутилася пані Еліс.

— Я мала на увазі Сіґурда, — прошепотіла пані Тиблетовата. — Що буде з моїм чоловіком? Він же така дитина!

— Залиште його з нами. Він тільки заважатиме вам, якщо його повезти в Шотландію. А з нами він не пропаде, — сказала пані Еліс, нишком перехрестивши за спиною пальці.

— Ага, ми за ним припильнуємо, — підтвердив Тім. — Він може навчити мене, як битися на Носодлубах.

— Гммм, це дуже придасться! — пробурмотів пан Еліс.

— Ой, дякую вам, дякую. Я так надіялася, що ви зможете про нього подбати, — розчулилася пані Тиблетовата. — Я побіжу пакувати речі, щоб устигнути на перший поїзд із Флотбі, - і з цими словами вона потупотіла сходами вгору.

Пані Еліс дивилася їй услід.

— Сіґі з нами не пропаде, — повторила вона. — Ой лихо, і чого ж я таке сказала?

Сіґурд мало не здурів, довідавшись, що його найдорожча Тибця від’їжджає на кілька днів. Він смикав себе за бороду й волав до небес:

— Почуй мене, Одіне! Почуй мене, Торе! Поверніть назад жінку-вікінга. Я принесу вам велику жертву!