Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 22

Ніхто не був до кінця певний, яким чином цей Сіґурд з’явився у Флотбі наприкінці XX сторіччя, але Сіґі розповідав усім чудернацьку історію:

— Я з Гедебі в Данії. Пливу з Ульриком Чорнозубом. Сиджу дуже довго на човні і мені дуже нудно. Велика бойова флотилія. Ми пливемо всіх убити і все грабувати. Але спускається туман, як чорна хмара, хмара-примара. Човни в тумані, нічого не видно, ніби шолом упав на очі. Ми слухаємо море. Я сиджу на носі човна, а човен налітає на скелю, трох-торох. Я падаю. Плюсь. Дуже мокро, дуже зимно. Я встаю. Де човен? Човен пропав. Я лізу на кручу. Підходжу до хати. Агов! Це ж я! Там вивіска зі мною — готель «Вікінг». Я заходжу. Ось і я. Сіґурд із Гедебі в Данії. Вітаю, доброго ранку! У кожній кімнаті тепла ванна. Дуже добре, дякую. Туалети ось там. На добраніч!

Тут Сіґурд кланявся своїм слухачам, і всі йому гаряче плескали. Багато разів він розповідав цю байку. Адже майже рік уже мешкав у готелі «Вікінг». Бідолашних власників готелю, пана і пані Елісів, він доводив мало не до сказу.

Пояснювалося це все дуже просто. Сіґурд потрапив з десятого сторіччя прямісінько в двадцяте. Відтоді змінилося багато речей, і Сіґі ніяк не міг до них призвичаїтися. А пан і пані Еліси ніяк не могли призвичаїтися до нього.

А от Еліси-діти, Тім і Зоя, вважали, що Сіґі — просто чудо. їм подобалося показувати його друзям, а Зоя навіть доклала неймовірних зусиль, щоб навчити Сіґурда розмовляти хоч трохи англійською.

А ще була пані Тиблетовата, вдова, котра спочатку поселилася в готелі тимчасово, як гостя, але потім залишилася ще… і ще… і ще.

Ні для кого не було таємницею те, що Сіґі до нестями в неї закохався, а Тибця, як він її сентиментально називав, відповіла взаємністю недоумкуватому вікінгу. Було цілком очевидно, що вони планують одружитися.

Прийняти таке рішення було легко, але пізніше виникло багато галасу й непорозумінь.

— Ми мати всезілля по-вікінзьки! — оголосив Сіґурд.

— Весілля, а не всезілля, — виправила його Зоя.

— Ах! Весілля по-вікінзьки! — вигукнув Сіґі, змахнувши над головою Носодлубом, і розтяв ним навпіл абажур довкола лампи. Звідти сипонули іскри, і світло в готелі згасло.

— Хто це я? — заревів Сіґурд, трощачи найближчий стіл.

— Треба казати не «Хто це я?», а «Де це я?»

Пан Еліс тяжко зітхнув і попрямував до скриньки з електричними запобіжниками. За кілька хвилин знову спалахнуло світло. Сіґі миттєво зірвався на ноги, оскаженіло розмахуючи мечем.

— Де зробив це? Сіґурд його вб’є!

— Не треба нікого вбивати, Сіґурде. І треба казати не «Де зробив це?», а «Хто зробив це?»

— Хто зробив це? — поволі повторив Сіґурд.

— Хто зробив що? — здивувався пан Еліс, повертаючись у кімнату.

Сіґі подивився на пана Еліса, а тоді на Зою, намагаючись збагнути це нове речення. Але це було вже для нього занадто. Його очі звузились у щілини.