Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 307

— Хто ж це був? — запитав я.

— Обличчя належало Цариці Ночі! Справедливе ім’я — справжня Цариця Ночі! Я чекав. Бугван також пройшов повз мене! Я пішов за ним. Ми йшли тихо, беззвучно, один за одним, спочатку жінка, потім Бугван, потім я. Жінка не бачила Бугвана, а Бугван не бачив мене. Нарешті Цариця Ночі зупинилася біля завіси, біля спальної кімнати Білої Королеви, увійшла туди. За нею Бугван “і я. У дальньому кінці кімнати тихо і міцно спала Біла Королева. Я чув її дихання і бачив білу, як сніг, руку, що лежала біля голови. Цариця Ночі підняла свій ніж і підкралася до ліжка. Їй не спало на думку озирнутися. Але Бугван доторкнувся до її руки, вона раптом обернулася, і я бачив, як блиснув ніж. Добре, що Бугван надів залізну сорочку, а то б загинув. Коли Бугван роздивився жінку, він мовчки відскочив назад. Вона також була здивована і не сказала жодного слова, але раптом приклала пальця до вуст і вийшла зі спальної разом із Бугваном. Вона пройшла так близько, що її плаття торкнулося мене, і мені захотілося вбити її. У першій кімнаті вона щось говорила Бугванові пошепки, стиснувши руки, я не знаю, що.

— Потім вони пройшли до іншої кімнати і продовжували говорити. Мені здалося, що він хотів покликати варту, але вона зупинила його і дивилася на нього своїми великими очима, а він був зачарований її вродою. Потім вона простягнула руку, і він поцілував її, а я збирався схопити її, помітивши, що Бугван ослабів, як жінка, і не знає, де добро і зло, аж раптом вона пішла!

— Пішла? — закричав я.

— Так, пішла, а Бугван стояв біля стіни, як сновида, а потім подався геть. Я почекав трохи і пішов сюди!

— Чи впевнений ти, Умслопогасе, що не бачив це все уві сні сьогодні вночі?

У відповідь він підняв ліву руку і показав мені лезо з якнайтоншої сталі.

— Якщо я спав, Макумазане, то сон залишив мені цього ножа. Він зламався об залізну сорочку Бугвана, і я підібрав його в спальні Білої Королеви!

Розділ XVIII

ВІЙНА

Я звелів Умслопогасові почекати, нашвидкуруч одягнувся і пішов із ним до кімнати сера Генрі, де зулус від слова до слова повторив свою історію. Обличчя сера Генрі змінилося, коли він слухав це.

— Святі небеса! — вигукнув він. — Я спав, а Нілепту мало не вбили — і все через мене! Зорайя — небезпечний ворог! Краще було б, аби Умслопогас убив її на місці!

— Так, так! — вимовив зулус, — не бійся. Я ще вб’ю її. Я дочекаюся зручної нагоди!

Я нічого не сказав, але мимовільно подумав про те, скільки було б врятовано людських життів, якби Зорайю спіткала доля, яку вона готувала своїй сестрі! Подальші події показали, що я мав рацію.

Умслопогас пішов снідати, а я і сер Генрі розмірковували. Він був дуже роздратований діями Гуда, якому, на його думку, не можна більше довіряти, оскільки він відпустив Зорайю, замість того, щоб віддати її в руки правосуддя. Він говорив про Гуда дуже різко.