Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 306

Я зробив, що мені наказали. Увійшов чоловік, ветеран, на ім’я Кара, і низько схилився перед королевою.

— Візьми цей пергамент! — сказала Нілепта. — Це повноваження! Встань на варті біля кімнат моєї сестри Зорайї, королеви Цу-венді, не дозволяй нікому виходити звідти і входити туди! Або ти заплатиш життям своїм за це!

Чоловік, очевидно, здивувався.

— Наказ королеви буде виконаний! — сказав він і пішов.

Нілепта послала за сером Генрі, який з’явився, дуже засмучений і прикро вражений. Я думав, що між ними станеться спалах, але жінки — дивний народ! Нілепта не згадала й словом про Зорайю, дружньо кивнула йому головою і сказала, що послала за ним, щоб порадитися у важливій справі.

Водночас у її погляді на нього, в її поведінці було щось таке, що примусило мене вважати, що Нілепта не забула свого гніву, але відклала його до слушної нагоди.

Скоро повернувся офіцер і доповів, що Зорайя пішла. Пташка відлетіла до храму. У Цу-венді існував звичай, щоб визначні люди проводили ночі в храмі, перед вівтарем, розмірковуючи і плануючи свої справи. Ми розуміючи подивилися одне на одного.

Удар завдано надто швидко.

Потім ми взялися за справу. Відразу зібралися начальники і генерали, які одержали потрібні інструкції. Те саме сказали сановникам, які підтримували Нілепту. Кілька наказів розіслали у віддалені міста, і двадцять послів поспішно, вирушили до різних начальників окремих кланів із листами. Усюди розіслали розвідників.

Увесь день і вечір ми працювали разом, за допомогою довірених писарів, і Нілепта виявила багато розуму й енергії, які здивували мене.

О восьмій годині ми повернулися до себе.

Тут ми дізналися від Альфонса, який був дуже засмучений нашим пізнім поверненням, оскільки приготований ним обід перепрів, а Гуд повернувся з полювання і вирушив на свій пост. Вартовим були віддані всі потрібні накази, й оскільки неминучої небезпеки не передбачалося, то ми поспіхом розповіли Гудові про те, що сталося і, під’ївши трохи, повернулися до перерваної роботи. Куртіс сказав старому зулусові, шоб він був десь поблизу кімнат Нілепти. Умслопогас добре знав палац, оскільки, за наказом королеви, йому дозволено було входити і виходити з палацу, коли йому хотілося. Цим дозволом королеви він часто користувався і блукав уночі, цілими годинами, в залах палацу. Зулус, не заперечивши жодного слова, взяв свою сокиру і пішов, а ми полягали спати.

Я заснув, але зненацька прокинувся від якогось дивного відчуття, наче в кімнаті хтось є і дивиться на мене. Як же я здивувався, коли, при світлі зорі, я побачив похмурого Умслопогаса, який стояв біля мого ложа.

— Чи давно ти тут? — запитав я різко, бо не дуже-то приємно прокидатися таким чином.

— Може, з півгодини, Макумазане. Мені треба щось сказати тобі!

— Говори!

— Коли мені веліли вночі вартувати кімнати Білої Королеви, я сховався за стовп у другій кімнаті біля спальні. Бугван (Гуд) був у першій кімнаті, а біля завіси стояв вартовий. Я прокрався туди, і на мене ніхто не звернув уваги. Прочекав я багато часу, зненацька помітив темну постать, що тихо рухалася до мене. Це була жінка, і в руці вона тримала кинджал. За жінкою скрадався хтось іще, кого вона не побачила. Це був Бугван. Він зняв черевики і йшов її слідами. Жінка пройшла повз мене, і я роздивився її обличчя.