Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 267

Близько години сидів я мовчки й чекав світанку. Умслопогас ліг спати. Нарешті схід заяснів, і туман підіймався з поверхні води назустріч уранішньому сонцю. Яскраво-червона смужка розгорялася на сході. Настав ранок.

Я не міг намилуватися дивним синім небом. Вода ще була оповита туманом, але поволі сонце його розтопило, і я побачив, що наш човен пливе голубою водою. За вісім або десять миль позаду залишилася купа скель, що утворили собою неначе стіну озера, і я побачив, що через цей отвір у скелях підземний потік пробив собі дорогу. Пізніше я переконався в цьому, і те, що наш човен щасливо вибрався з тунелю, можна пояснити незвичайною силою течії таємничої річки. Тепер ми з Умслопогасом, який прокинувся, спрямували човен в інший бік. Помітивши якийсь предмет на воді, Умслопогас привернув мою увагу і кількома ударами весла пригнав човен до того місця, де плив предмет — то був труп людини. Можна уявити собі весь мій жах, коли я впізнав у цих спотворених рисах його обличчя — кого б ви думали? Нашого бідолашного слугу ваквафі, який два дні тому потонув, пливучи за лебедем. Це було жахливо! Я гадав, що ми залишили його позаду себе, а тим часом він плив за нами і разом із нами вибрався з підземної річки. Його вигляд відлякував, бо на ньому були опіки, одна рука скорчена, волосся обпалене. Обличчя роздулося, на ньому відбився трагічний вираз відчаю, який я бачив останніми хвилинами його боротьби з течією. Це вельми пригнітило мене, і я відчув задоволення, коли труп зненацька без жодної видимої причини занурився у воду, неначе виконавши своє призначення. Справжня причина, поза сумнівом, була та, що гази, які наповнювали труп, знайшли вільний вихід, і тіло затонуло. Тільки бульбашки, та кілька кіл пішли водою в тому місці, де знайшов собі вічний спокій наш бідолаха слуга. Умслопогас замислено спостерігав за трупом.

— Навіщо він плив за нами? — запитав він. — Це не провіщає добро тобі і мені, Макумазане!..

Я сердито обернувся до нього. Терпіти не можу цих безглуздих прикмет і ненавиджу людей, які носяться з передчуттями і розповідають свої віщі сни.

У цей час прокинулася решта наших супутників і надзвичайно зраділа, що ми вибралися з жахливої річки і пливемо під ясним небом. Почалися балачки, міркування, і закінчили ми тим, що схотіли їсти. З усієї нашої провізії жадібні краби залишили нам тільки кілька шматків дичини, і ми вирішили пристати до берега. Але виникло нове ускладнення. Ми не знали, де був берег, бо нічого не бачили перед собою, окрім широкого простору синюватої води. Помітивши, що птахи, котрі ширяли над водою, прямували ліворуч, ми вирішили, що вони летять до берега, і попливли туди. Подув попутний вітер, ми влаштували з ковдри вітрило, і човен весело понісся вперед. Зробивши це, ми знищили залишки нашої провізії, запили озерною водою і закурили люльки.

Минуло близько години. Гуд, який дивився в підзорну трубу, раптом оголосив, що бачить землю, і вказав на зміну кольору води, котра означала, що ми наближаємося до гирла річки. Невдовзі ми побачили великий золотий купол, що виднівся вдалині в тумані, і поки здивовано витріщалися на нього, Гуд повідомив, що маленький вітрильник іде нам назустріч. Ми ледве могли повірити цій дивній звістці, поки не переконалися на власні очі.