Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 198

Посли повернулися і пішли.

Я був у захваті від артистичних здібностей Харута.

Додам, що як вельми спостережлива людина він абсолютно мав рацію щодо дощу в горах. Як ми дізналися згодом, саме коли посли досягли річки, вона сильно розлилася. Один із них потонув під час переправи, і протягом чотирнадцяти днів річка залишалася непрохідною.

Того ж вечора ми почали готуватися зустріти неминучий напад. Становище білих кенда було вельми серйозним.

У них було всього близько двох тисяч семисот чоловіків (разом із хлопчиками і старими), придатних для різних військових дій. До них можна було додати до двох тисяч жінок. Дивно, що в цього народу чоловіки перевершували кількістю жінок. Проти таких незначних сил чорні кенда могли виставити двадцять тисяч чоловіків, залишивши хлопчиків і старих та жінок захищати своєї землі.

Таким чином, на одного білого кенда припадало майже десять ворогів.

Окрім того, слід було очікувати, що всі чорні кенда битимуться з великою хоробрістю і відчаєм, оскільки три чверті їхнього врожаю і безліч худоби знищив жахливий град, про який я вже згадував, їм залишалося або відняти хліб у народу Дитяти, або переживати голод до нових жнив.

Тільки одна обставина була на користь білих кенда. Вони могли битися під захистом укріплень, побудованих за допомогою мистецтва і знань Регнолля і моїх. Нарешті вороги зустрінуться з нашими рушницями, яких досі не знали ні чорні, ні білі кенда. Я не знаю причин цього, хоча білі кенда торгували з арабами та іншими кочовими племенами, яким була відома вогнепальна зброя. Мабуть, який-небудь старий закон або забобон забороняв ввезення зброї у їхню країну.

Як я вже згадував, Регнолль разом зі своїми мисливськими рушницями привіз із собою п’ятдесят гвинтівок системи Снайдерса з великим запасом патронів. Із цими гвинтівками були деякі ускладнення на Дурбанській митниці. Перш за все потрібно було подбати про якнайкраще використання цього цінного запасу.

Харут відібрав сімдесят п’ять найсміливіших і тямущих хлопців, яких доручили мені з Хансом навчати стріляти.

У нас було всього п’ятдесят рушниць, але ми навчили сімдесят п’ять чоловіків, тобто на п’ятдесят відсотків більше, щоб мати запас для заміни полеглих у бою.

Від зорі до пізньої ночі ми з Хансом прагнули зробити з них влучних стрільців. Це була нелегка справа, тим паче, що під час практичної стрільби треба було економити патрони.

Ми навчали їх за командою відкривати і припиняти вогонь і не робити марно жодного пострілу.

За винятком цих сімдесяти п’яти, все чоловіче населення вдень і вночі було зайняте збиранням урожаю. Все зерно звозилося на верблюдах на другий двір храму на горі, — єдине місце, де воно було в безпеці.