Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 195

— О, ні! — відповів я, — ми пройшли сюди через печеру, де жив батько змій, який побачивши нас, помер від страху.

— Хороша брехня, — захоплено сказав Харут, — першокласна брехня! Але дивно, як вам удалося вбити змію, яку ми вважали безсмертною, оскільки вона прожила кілька століть. Наш народ знайшов її, коли вперше прийшов до цієї країни. Це була мерзенна тварина. Мабуть, ви хочете побачити Дитя? Це можна, оскільки ви тепер наші брати. Тільки зніміть капелюхи і не розмовляйте.

Ми, звісно, висловили бажання подивитися на Дитя. Харут увів нас до невеликого святилища, достатньо просторого, щоб умістити нас усіх. У ніші, влаштованій у стіні в дальньому кінці, стояло священне зображення, яке ми з Регноллем розглядали з глибоким, благоговійним інтересом. Це була статуя дитини близько двох футів висотою, вирізана із цільного бивня слона. Вона була настільки ветхою, що жовта слонова кістка покрилася безліччю дрібних тріщин. За її виглядом можна було твердити, що вона була зроблена кілька тисячоліть тому і завжди зберігалася під покривалом. Єгипетське походження статуї не викликало сумнівів. Можливо, що моделлю для неї послужила дитина якого-небудь фараона. Тонка робота свідчила про майстерність художника.

У святилищі не було нічого іншого, окрім крісла з чорного дерева, інкрустованою слоновою кісткою, зображення змії і двох сувоїв папірусу, що лежали в ніші біля статуї.

На превеликий жаль, Харут не дозволив навіть торкнутися їх.

— Тепер ви і народ білих кенда — одне, — сказав він, коли ми вийшли з святилища, — ваш кінець — його кінець; ваша доля — його доля; його таємниця — ваша таємниця. Ти, лорде Ігезо, в нагороду за допомогу нам одержиш леді, яку ми викрали у тебе на Нілі.

— Як вам удалося зробити це? — перервав Харута Регнолль.

— Ми стежили за тобою, пане. Ми йшли за тобою в Єгипті, поки не випала слушна нагода. Коли настала ніч, ми покликали леді, і вона прийшла на наш поклик. Ти пам’ятаєш арабів, що роз’їжджали берегом великої річки за день до викрадення? Ми були серед них і нам удалося на верблюдах відвезти леді через пустелю до нашої країни, точно так, як і, я переконаний, ми перевеземо тебе і її назад.

— Я теж вірю в це, — відповів Регнолль, — ви скоїли мені багато зла. Але як могло статися, що мій хлопчик був убитий слоном?

— Запитай про це Джану, а не мене, — похмуро відповів Харут. — Ти, Макумазане, одержиш у нагороду багато слонової кістки, яку ти бачив на кладовищі слонів по той бік річки Тави. Коли ти вб’єш Джану, що стереже це місце, і переможеш його слуг — чорних кенда, ми дамо тобі верблюдів, щоб довезти слонову кістку до кораблів. Що стосується тебе, жовта людино, я думаю, що ти, який скоро успадковуватимеш усі речі, не шукаєш нагороди.

— Старий маг хоче сказати, що я скоро помру, — задумливо спльовуючи зауважив Ханс, — що ж, баасе, я готовий, якщо спершу помре Джана і дехто ще. Адже я вже застарий для подорожей і битв і тому буду радий перейти до країни, де знову зроблюся молодим!

— Дурниці! — вигукнув я.

— Західна і східна дороги, — продовжував Харут, — єдині шляхи, що ведуть у Храм на вершині гори. Західний шлях, який іде через пустелю, легко захистити. Щодо нього нам нічого турбуватися, оскільки не звідти слід чекати нападу. Інша справа — східний. Я вам покажу його, якщо ви поїдете зі мною.