Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 190

За святилищем стояв прямокутний будинок. Спочатку обидва двори були порожні, але на лавах амфітеатру сиділо близько трьохсот людей. Чоловіки на північному боці, жінки на південному. Всі вони були одягнені в яскраво-біле вбрання. У чоловіків голови були поголені, у жінок закриті покривалами; але їхні обличчя залишалися відкритими.

В амфітеатр вело дві дороги: одна зі сходу, друга із заходу. Вони йшли через тунелі, видовбані в скелях, що оточували кратер. Обидва вони закривалися подвійними масивними дерев’яними дверима футів 17–18 заввишки.

Очевидно, на цих таємних зборах могли бути присутні тільки особи, що належали до жрецького класу цього дивного племені.

Коли зовсім розвиднілося, з келій, що оточували зовнішній двір храму, вийшло дванадцять жерців з Харутом на чолі. Кожен ніс на дерев’яній таці хлібні колоски різних сортів.

Потім із келій у південній частині двору вийшло дванадцять молодих дівчат, що теж несли дерев’яні таці з квітами. За поданим знаком вони заспівали священну пісню і попрямували з першого двору в другий. Дійшовши до вівтаря, вони зупинилися (спочатку жерці, потім жриці) і по черзі ставили на нього таці з жертвою. Потім вони вишикувалися по обидва боки вівтаря, і Харут, узявши в руки по таці з хлібом і квітами, простягнув їх спочатку у напрямку до невидимого нового місяця, потім до світанкового сонця і, нарешті, у напрямку до дверей святилища, щоразу припадаючи при цьому на коліна і вимовляючи співучо молитву, слів якої ми не могли розібрати.

Потім настала пауза, а за нею раптово залунала пісня, яку заспівали всі присутні. Це була красива, лунка пісня або гімн незрозумілою мені мовою, розділена на чотири вірші. Наприкінці кожного з них співаки вклонялися у напрямку на схід, захід і до вівтаря. Нова пауза, і раптом двері святилища широко відчинилися, і в них з’явилася Ізіда, богиня єгиптян, якою я бачив її на картинках! Вона була одягнена в легке вбрання, зроблене з дуже тонкої тканини. Її волосся було розпущене; на ній був головний убір із блискучого пір’я з невеликою змійкою спереду. В руках вона тримала щось схоже здалеку на голу дитину. По обидва боки йшли дві жінки, підтримуючі її під руки. На них теж було прозоре вбрання і головні убори з пір’я, але без змійок.

— Боже! — прошепотів Регнолль, — це моя дружина.

— Мовчіть і дякуйте Господу, що вона жива, — тихцем відповів я.

Богиня Ізіда (або англійська леді) спокійно стояла, тоді як жерці, жриці й усе зібрання на лавах амфітеатру піднялися і тричі вітали її.

Харут і перша жриця благоговійно піднесли хлібний колос і квітку спершу до губ Дитяти, яке лежало на руках Ізіди, потім до її губ.

Після цієї церемонії жінки, які супроводжували богиню, обвели її навколо вівтаря і посадили в кам’яне крісло, що стояло перед ним. У чаші, що стояла на триніжку, засвітили вогонь, куди Харут і головна жриця щось кинули, і звідти піднявся дим. Ізіда нахилила голову вперед і вдихнула дим куріння так само, як ми з нею вдихали його у вітальні Регнолль-Кастла кілька років тому.