Читать «Зворотний бік сутіні» онлайн - страница 20

Сірі кістляві руки Вогнявиці легко відбивали удари світлих безсмертних, які, здається, вже не зважали на інших темних, а всі разом заходилися допомагати Перуну. Темні стали під стяги Вогнявиці. Вона була улюбленою донькою батька і володіла усіма його знаннями. Прикутий батьком Сварогом до темного мертвого джерела Чорнобог не міг брати участі в борні, а от донька його мала повне право.

Сили світлих майже згасли, блискавиці все рідше пронизували морок ночі — і враз наступила мертва тиша. Перун уже не міг викресати зі своїх мечів ані найменшої блискавки, срібний дощ Дани, який падав на голови темних і який завдавав їм великої шкоди, теж враз припинився… Дана була знесиленою. Пісня варганів вмовкла, у дримби наче хтось відібрав голос. То крила Вогнявиці настільки зміцніли, що вони просто поглинали всі добрі звуки, натомість лихий смерч, який закручувався десь усередині крил-хмар, мав пролитися на голову світлих звуками болю, їдким дощем смерті.

Вогнявиця звела докупи руки, вони ледве торкалися одна одної… Темно-сині язики полум’я завирували між долонями жінки-вбивці, утворюючи смертельну кулю. Довго не цілячись, вона послала ту кулю в бік Перуна, а за тим заходилася вичакловувати наступну. Перун не встиг вчасно ухилитися — і куля таки зачепила його обличчя. Шрам у вигляді блискавки тепер прикрашав його щоку. Далі була друга куля, третя, п’ята, десята. Перун ледве встигав ставити захист. А от коли до Вогнявиці долучилися інші помічники, точно направляючи її удари, стало ясно: одному йому не впоратися.

І тоді вона, відчайдушна і нестримна, кинулася сторчма на допомогу. І вже не бачила, як поруч корчаться в муках Віли. Ридає над тілом Дажбога Дана, плачуть сіріни та голосять гамаюни.

Магура встигла саме вчасно. Обгорнула Перуна своїми крилами, поставила захист. Їй було боляче, вогняні кулі, прокляття, злоба та ненависть нещадно шматували їх. Вона не знала, як довго зможе триматися, і прошепотіла йому на вухо:

— Діставай свої стріли, Перуне. Оті, сині, які вбивають.

Перун зачудовано дивився на неї. Він таки вперше її бачив. Багато чув і тільки. Послухався жінки. Мовчки взяв лука, натягнув тятиву, приклав стрілу, запитально зазирнув їй у очі. Бо тільки вона знала відповідь.

— Цілься не в серце, Перуне. У таких створінь серця немає. Стріляй не в голову, бо вогняне волосся її береже, і не в ребра — там захист батьківський, Чорнобогів. Цілься в її рани на обличчі й бажай тільки добра, коли відсилатимеш стріли. Добро її обезсилить і через рани потрапить у кров.