Читать «Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля» онлайн - страница 30

Іхтіандр лежить на спині. Гроза вже минула. Грім гуркоче десь далеко на сході. Але злива як з відра. Іхтіандр мружить очі від задоволення. Нарешті розплющує очі, підводиться, залишаючись наполовину зануреним у воді, озирається. Він на гребені дуже високої хвилі. Навколо нього небо, океан, вітер, хмари, злива, хвилі — все змішалося у мокрий клубок, що крутиться, гуде, шумить, реве, гуркоче. Кучерявиться піна на гребенях і сердито зміїться на краях хвиль. Навально мчать угору водяні гори і падають, немов лавини, здіймаються вали, шумує злива, завиває скажений вітер.

Те, що лякає земну людину, тішить Іхтіандра. Звичайно, треба бути обачним, інакше на нього обвалиться водяна гора. Але Іхтіандр не гірше, ніж риба, умів змагатися з хвилями. Треба тільки знати їх: одна несе вгору-вниз, інша, так і дивись, перекине через голову. Він знав і те, що діється під водою, знав, як зникають хвилі, коли стихає вітер: знав, що спочатку влягаються малі хвилі, потім великі, але розмірений, мертвий зиб лишається ще довго. Він любив перекидатися в прибережній хвилі, але знав, що це небезпечно. Одного разу хвиля несподівано перекинула Іхтіандра, він сильно вдарився головою об дно і втратив свідомість. Звичайна людина втопилася б, але Іхтіандр відлежався у воді.

Дощ перестав. Його понесло слідом за грозою кудись на схід. Вітер змінився. З тропічної півночі повіяло теплом. Крізь хмари прозирнуло блакитне небо. Прохопилися сонячні промені і вдарили по хвилях. На південному сході на темному ще, похмурому небі з’являється подвійна радуга. Океану не впізнати. Тепер він не свинцево-темний, а синій з яскраво-зеленими плямами в тих місцях, де прохопилося сонячне проміння.

Сонце! В одну мить небо й океан, берег і далекі гори стали іншими. Яке чудове, легке, вологе повітря після грози і бурі! Іхтіандр то вбирає легенями це чисте, цілюще морське повітря, то починає енергійно дихати зябрами. Серед людей тільки один Іхтіандр знає, як легко дихається після того, коли буря, гроза, вітер, хвилі, дощ перемішають небо з океаном, повітря з водою і густо наситять воду киснем. Тоді оживають усі риби, усі морські тварини.

Після грози і бурі із заростей морських джунглів, з тісних скелястих щілин, з хащ дивовижних коралів і губок випливають дрібні рибки; за ними з’являються великі риби, що ховалися в глибині, і нарешті, коли хвилювання вже зовсім втихне, випливають ніжні, кволі медузи, прозорі, майже невагомі рачки, сифонофори, гребінники, венерині пояси.

Ось сонячний промінь упав на воду. Вода навколо відразу позеленіла, виблискують дрібні водяні бульбашки, шипить піна… Недалеко від Іхтіандра виграють його друзі — дельфіни, поглядаючи на нього веселими, хитрими, цікавими очима. їхні блискучі темні спини вилискують серед хвиль. Хлюпочуться, пирхають, ганяються один за одним. Іхтіандр сміється, ловить дельфінів, плаває, поринає разом з ними. Йому здається, що і цей океан, і ці дельфіни, і це небо й сонце створені тільки для нього.