Читать «Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля» онлайн - страница 229

Вона була майже в розпачі. Навіть тут вона відчувала вплив Керна.

Перших два тижні Лоран не дозволяли навіть виходити у великий тінистий сад, де гуляли «тихі» хворі. Тихі — це були ті, які не протестували проти ув'язнення, не доводили лікарям, що вони цілком здорові, не погрожували викрити їх і не робили спроб утекти. В усій клініці було не більше десяти відсотків справді душевнохворих, та й тих довели до божевілля вже в лікарні. Для цього Равіно розробив дуже складну систему «психічного отруєння».

«СКЛАДНИЙ ВИПАДОК У ПРАКТИЦІ»

Для лікаря Равіно Марі Лоран була «складним випадком у практиці». Правда, за час роботи у Керна нервова система Лоран дуже виснажилася, але воля була непохитна. За цю справу й узявся Равіно.

Поки що він не починав «обробку психіки» Лоран безпосередньо, а лише здаля уважно вивчав її. Професор Керн ще не дав лікареві Равіно певних указівок стосовно Лоран: звести її передчасно в могилу чи довести до божевілля. Останнього у будь-якому разі більш чи менш вимагала сама система психіатричної «лікарні» Равіно.

Лоран із хвилюванням чекала тієї хвилини, коли її долю буде вирішено остаточно. Смерть або божевілля — іншого шляху тут для неї, як і для інших, не було. І вона збирала всі душевні сили, щоб протистояти принаймні божевіллю. Вона була дуже лагідною, слухняною і навіть зовні спокійною. Але цим важко було обдурити лікаря Равіно, талановитого і дуже досвідченого психіатра. Ця покірливість Лоран викликала у нього ще більшу підозру та неспокій.

«Складний випадок», — думав він, розмовляючи з Лоран під час звичайного ранкового обходу.

— Як ви почуваєтеся? — запитував він.

— Дякую, добре, — відповідала Лоран.

— Ми робимо все можливе для наших пацієнтів, та все ж незвичне оточення і відносне позбавлення волі гнітюче впливають на деяких хворих. Почуття самотності, нудьга.

— Я звикла до самотності.

«Її не так-то легко викликати на відвертість», — подумав Равіно і провадив далі:

— У вас, власне кажучи, усе гаразд. Трохи розхитані нерви — та й годі. Професор Керн казав мені, що вам доводилося брати участь у наукових дослідах, які повинні справляти досить тяжке враження на свіжу людину. Ви така юна. Перевтома і невелика неврастенія… І професор Керн, який дуже цінує вас, вирішив надати вам відпочинок.

— Я дуже вдячна професорові Керну. «Потайна натура, — злостився Равіно. — Треба звести її з іншими хворими. Тоді вона, можливо, більше розкриє себе, і таким чином можна буде швидше вивчити її характер».

— Ви засиділись, — сказав він. — Чому б вам не піти прогулятися в сад? У нас чудовий сад, навіть не сад, а справжній парк на десять гектарів.

— Мені не дозволили гуляти.

— Невже? — здивовано вигукнув Равіно. — Це недогляд мого асистента. Ви не з тих хворих, яким прогулянки можуть зашкодити. Будь ласка, гуляйте. Познайомтеся з нашими хворими, серед них є дуже цікаві люди.