Читать «Долина Чотирьох Хрестів» онлайн - страница 9
Ігор Михайлович Забєлін
— Вмер він чи впав у забуття? — запитав Берьозкін, вмикаючи світло.
— Сипняк, мабуть, — відповів я. — Річ серйозна…
Кожний з нас у цю мить думав не про Зальцмана, не про перше вдале випробування хроноскопа — нас хвилювала таємниця, яку прагнула повідати людям тяжко хвора людина; але ми розуміли, що після такого колосального нервового напруження одразу не зможемо розгадати таємниці, і ми говорили про все потроху, не зачіпаючи найголовнішого…
— Все-таки виживали, — не погодився зі мною Берьозкін. — Хто був у дев’ятнадцятому році в Краснодарі? Денікін? Що міг там робити Зальцман?
— Все, що завгодно, — знизав я плечима. — І жити, і воювати, і переховуватись…
— Так ми нічого не знаємо про нього… А коли він живий? Адже зошити могли загубитись!
— Зальцман помер. На жаль, сумнівів у цьому нема. Інакше він розповів би про експедицію.
Берьозкін погодився зі мною. Ми вийшли з інституту і тихими нічними вулицями побрели додому.
— А хроноскоп здорово працював! — похвалився Берьозкін.
— Здорово! — ствердив я.
Коли ми прощалися, Берьозкін запитав:
— Чому він згадав тільки Черкешина? Чи не через нього вся буча зчинилася?
— Спробуємо з’ясувати це завтра, — відповів я. — Очевидно, історія зниклої експедиції складніша, ніж це здавалося мені з самого початку. В усякому разі, останні сторінки щоденника Зальцмана нічогісінько не пояснили…
— Заплутали навіть.
— Доведеться нам завтра ж узятися за розшифрування записів у першому зошиті. Ми з тобою трохи погарячилися. Треба працювати послідовно, не пропускаючи жодного факту…
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
Днів через п’ять, коли значну частину записів Зальцмана ми вже прочитали, в моєму кабінеті пролунав телефонний дзвінок.
— Товариш Вербинін? — запитав незнайомий голос. — Данилевський вас турбує…
Данилевського цікавило, чи беремося ми за розслідування, і я відповів: так, беремося і зробимо все від нас залежне, щоб з’ясувати долю експедиції. Я сказав це бадьоро, хоч підстав для оптимізму поки що у нас було дуже мало.
Розшифрування зошитів Зальцмана посувалося порівняно успішно, безперервно зростала кількість карток з прочитаними і передрукованими рядками, але й мене, і Берьозкіна не залишало дивне почуття невдоволення — ніби ми читали не те, на що сподівалися. Це було тим більш незрозумілим, що наші відомості про експедицію поступово поповнювалися, ми вже знали, як потрапив до експедиції Зальцман, що сталося з лікарем Десницьким, чим займалася експедиція в Якутську, хто такий Розанов, і все ж…