Читать «Долина Чотирьох Хрестів» онлайн - страница 35

Нарешті, на екрані майнула розпливчаста постать. Ми зараз же згадали кремезного чоловіка з жорстоким обличчям — він якось уже з’являвся на екрані.

— Невже він? — запитав Берьозкін.

— По-моєму, він, — відповів я.

Берьозкін ще раз уточнив завдання, зображення стало трошки яснішим.

— Черкешин, — сказав Берьозкін. — Певен: це він. Зальцман ховав не власного зошита. Пам’ятаєш фрази: «Доведеться не церемонитись», «Мета виправдовує засоби»? Це писав Черкешин, задумуючи авантюру. А коли вона провалилася, він з якихось міркувань залишив зошит Зальцману, єдиному, хто співчував йому. Очевидно, він думав, що в того більше шансів на порятунок. Та Зальцман вважав за краще заховати зошит.

Припущення це здалося мені переконливим, і я погодився з Берьозкіним. А потім Зальцмана, який так і не дізнався, що трапилося з вигнаним Черкешиним, до останніх днів мучили сумніви, докори совісті, він не міг вирішити, правильно вони вчинили з Черкешиним чи неправильно. Щоденники він загубив, добираючись уже після революції до Краснодара, і вирішив по пам’яті відновити події минулого, розповісти про трагедію експедиції Жильцова.

…Того ж дня, надвечір, наш вертоліт піднявся над Долиною Чотирьох Хрестів. Востаннє мелькнув під нами крихітний лісовий оазис, загублений серед арктичної пустелі, і вертоліт взяв курс на Марково.

Ми зробили все, що могли, — з’ясували долю зниклої полярної експедиції. А хроноскоп… Хроноскоп пройшов перше випробування. Він чимало допоміг нам з Берьозкіним і, сподіваємося, ще не раз стане нам у пригоді.

ЛЕГЕНДА ПРО «ЗЕМЛЯНИХ ЛЮДЕЙ»

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

в якому наводяться деякі дані про дивну поведінку птахів на північ від острова Врангеля, хоча й не пояснюється, навіщо вони наводяться.

Закінчивши розслідування в Долині Чотирьох Хрестів, ми з Берьозкіним провели кілька днів у Маркові, а потім вертольотом вилетіли в районний центр Чукотського національного округу — Анадир.

В Анадирі вже знали про успішне завершення наших робіт, і товариші з райкому партії попросили нас виступити перед районним активом. Ми погодились. Але ще до початку доповіді на наш вогник потяглися люди. Першим прийшов радист полярної станції, людина вже літня, статечна. Чесно кажучи, ми з Берьозкіним трошки побоювалися відвідувачів: як тільки звістка про хроноскоп рознеслася по округу, виявилося, що майже кожен старожил знає кілька загадкових історій, розслідувати які з допомогою хроноскопа прямо-таки необхідно!.. Ми запідозріли, що радист, притягнувши з собою два громіздких і незручних пакунки, теж збирається повідомити нам якусь величезну таємницю, і не помилилися…

Обережно, не поспішаючи, радист розв’язав свої пакунки, і на столі перед нами з’явилися два пташині чучела: прекрасний білокрилий лебідь-кликун і рожева чайка. Гість відступив од столу на кілька кроків і, схиливши голову набік, розглядав птахів.