Читать «Долина Чотирьох Хрестів» онлайн - страница 27

Цей епізод з’ясував нам причину суперечки між Жильцовим і Черкешиним про Розанова: начальникові експедиції, який передбачав ускладнення з Черкешиним, потрібен був Розанов як людина, здатна протистояти командирові шхуни; а Черкешин, задумавши переворот, розумів, що Розанов може перешкодити йому… І Жильцов, і Черкешин були розумними людьми і не помилились у власних передбаченнях…

Незабаром після цих подій з борту «Зорі-2» помітили на півночі «водяне небо» — на хмарах лежав каламутно-сірий відблиск чистої води. Черкешин запропонував пробитися до розводдя. Жильцов дав згоду, і шхуна почала важкий шлях серед криги. Вітер збільшив розводдя, «Зоря-2» просувалася все далі й далі, але зненацька вітер змінився, і крижані поля почали сходитись… Жильцов зробив у щоденнику лаконічний запис: «Герой сьогоднішнього дня — Черкешин; тільки його майстерність врятувала експедицію від великих неприємностей».

Наприкінці арктичного літа шхуна «Зоря-2» підійшла до острова Беннета — найбільшого в архіпелазі Де Лонга, гористого, безлюдного. Тринадцять років тому з острова Беннета по неміцній листопадовій кризі пішов у останній похід полярний дослідник Толль, так і не дочекавшись свого судна… «Зоря» догнивала на березі бухти Тіксі, а біля скель острова Беннета стояла «Зоря-2», екіпаж якої продовжував справу, розпочату Толлем…

Кілька учасників експедиції переправилися шлюпкою на острів і, поділившись на дві партії, почали досліджувати його. Конопльов, Зальцман і Мазурін пішли в один бік, а Жильцов з якутами Ляпуновим і Михайловим та матросом Розановим вирушили шукати хижку, збудовану Толлем.

Небо вкривалося хмарами непомітно, і тільки тоді, коли раптовий порив вітру шмагонув Жильцова по обличчю, він зрозумів, що насувається буря і треба негайно повернутися на шхуну. Жильцов, Розанов і якути Ляпунов та Михайлов поспішно рушили назад, до місця висадки. Жильцов ішов першим. Вони переходили невеликий, круто спадаючий до моря льодовик, коли сильний порив вітру збив Жильцова з ніг. Начальник експедиції покотився до обриву, і тільки тріщина врятувала його від загибелі. І Розанов, і якути гукали його згори, але Жильцов лежав нерухомо, не відповідаючи… Буря дужчала, шквальний вітер не давав змоги підвестись, людей ось-ось могло скинути в море. Та нікому й на думку не спало кинути Жильцова в біді. Розанов і Ляпунов лишилися зверху, страхувати, а маленький, спритний Михайлов спустився на вірьовці до Жильцова. Начальник експедиції був живий, але сам іти не міг. Щосекунди рискуючи життям, вибиваючись із сил, якути і Розанов витягли Жильцова й на руках понесли його туди, де сподівалися ще застати шлюпку… Шлюпку вони застали, і всіх, хто висадився на берег, теж, але «Зоря-2» зникла: вона не могла залишатись у бурю біля скелястих берегів острова…