Читать «Долина Чотирьох Хрестів» онлайн - страница 23

— Не знаю, нічого не розумію, — чесно признався Берьозкін. — І неясно, коли це трапилось.

Епізод цей, збережений у «пам’яті» хроноскопа і знову продемонстрований, справив на мене важке й неприємне враження. Мені навіть не хочеться описувати, який вигляд усе це мало на екрані. Зазначу тільки, що, коли вірити хроноскопу, самовбивець перебував у стані буйного шаленства. Всім нам здалося, що саме він порізав документи. Я погодився піддати хроноскопії деякі дуже пошматовані аркуші, і хроноскоп підтвердив наше припущення: ми побачили на екрані розлютованого чоловіка, який безжально рвав, різав, шматував і розкидав щоденники. Чоловік орудував мисливським ножем, — тим самим, яким покінчив з собою.

Однак ми не могли зрозуміти, чим викликаний приступ люті, як поставилися до цього інші учасники експедиції, а якщо божевільний лишився один, то куди ділася решта, до того ж ми не знали, як пояснити, чому саме експедиційні документи привернули його увагу. Стежачи за постаттю чоловіка, який метався по екрану і останки якого лежали в поварні, я думав, що лють його — дивна лють, що вона не від шаленства сильної людини, яка йде напролом, а швидше — з відчаю, від безутішності й безвихідності… А втім, може, все це мені тільки здавалося.

На прохання пілота і штурмана, ми продемонстрували їм усе, що зберігалося в «пам’яті» хроноскопа й мало відношення до експедиції, а потім підвели підсумки.

Ось що ми вже знали:

1) в Якутську до експедиції Жильцова приєдналися політичні засланці Розанов і Зальцман.

2) експедиція вийшла в океан, і через два роки деякі її учасники опинилися в поварні, в Долині Чотирьох Хрестів, де двоє з них, Жильцов і Мазурін, загинули;

3) в Долині Чотирьох Хрестів, у поварні, полярні дослідники чомусь залишили документи, а самі пішли, причому якийсь чоловік, найімовірніше, один з учасників експедиції, намагався знищити документи, а потім покінчив життя самогубством;

4) Зальцман дістався до Краснодара і вмер там від тифу; перед смертю його жорстоко мучили докори совісті, він намагався відповісти самому собі, правильно вони зробили чи неправильно, а в записках явно протиставляв політзасланця Розанова командиру шхуни Черкешину;

5) Розанов загинув у боях з Колчаком, борючись за Радянську владу в Східному Сибіру, і прах його поховано в братській могилі на березі Байкалу…

Спочатку я вирішив, що в поварні лежать останки Черкешина, хоч зараз не беруся пояснити, чому саме так подумав. Але Берьозкін почав доводити мені, що, судячи з записок Зальцмана, Черкешин — людина сильна, наділена непохитною волею, безумовно, мужня, і припущення про самогубство — просто абсурд.

— Коли хочеш знати, — говорив Берьозкін, — так могла вчинити людина з характером Зальцмана, але ніяк не з характером Черкешина…

— Але ж Зальцман… — почав я.

— Так, Зальцман витримав іспит, і я схильний думати, що це був хтось інший…

Ми вирішили залишити питання відкритим і даремно не морочити собі голови: адже документи повинні багато дечого пояснити нам.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ,