Читать «Долина Чотирьох Хрестів» онлайн - страница 21

Берьозкін, помовчавши, промовив:

— Звідси Зальцман почав відраховувати кроки, — і махнув в бік левади.

Це зауваження повернуло нас до дійсності.

Ми знову ввійшли до поварні. Обминаючи скелет із залишками одягу, дбайливо зібрали всі папери, а пілот знайшов біля стіни дуже заіржавілий мисливський ніж і теж захопив його з собою. З усім цим вантажем ми попрямували до вертольота, щоб там упорядкувати знайдені папери і взагалі розібратися в своїх враженнях.

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ,

в якому розповідається про перші роздуми над знайденими паперами, ми з Берьозкіним погоджуємося на прохання пілота й штурмана показати їм хроноскоп у дії, а хроноскоп, знову демонструючи свої прекрасні якості, дає можливість нам на власні очі побачити деякі події сорокарічної давності.

Пілот признався, що посадив вертоліт так далеко від поварні, боячись пошкодити будь-які «речові докази», як він висловився. Тепер же після першого обслідування ми вирішили перебазуватись і розкинути табір біля тополевого гаю. Поставивши палатку і наспіх перекусивши, ми, за дуже активною участю пілота й штурмана, почали розглядати папери. Вони були переплутані, вицвілі, від часу стали ламкими, але все-таки успіх нашого починання тепер залежав від цих папірців, списаних нерозбірливими і незнайомими почерками. Як усі сучасні люди, що з раннього дитинства навчилися читати й писати, ми підсвідомо найбільше й найохочіше вірили письмовим документам, слову. І навіть тепер, маючи перший у світі хроноскоп, здатний об’єктивніше і точніше відтворити картини минулого, ніж будь-яке письмове свідчення, що неминуче відбиває симпатії та антипатії автора, — ми все ж засіли за папери, навіть не подумавши вдатися по допомогу до свого чудесного апарата… Зневажливе ставлення до хроноскопа й примусило нас затратити деякий час на абсолютно безпідставні домисли.

Пілот і штурман, задоволені, що їм теж дозволили розбирати папери, відчували себе щонайменше Шерлоками Холмсами і на чому світ стоїть лаяли «негідника» (вислів належить штурманові), який порізав і порозкидав у незрозумілому приступі люті щоденники учасників експедиції.

— Занесло чорта! — лаявся пілот. — Треба ж такому статися. Вже, здається, в такій глушині стоїть поварня! Навіть чукчі не пасуть поблизу оленів.

— А по-моєму, його не занесло, — заперечив Берьозкін. — По-моєму, все сталося в шістнадцятому році, і саме цю трагічну історію хотів розповісти вмираючий Зальцман. Очевидно, один з учасників експедиції збожеволів і його довелося…

Берьозкін не закінчив, але ми зрозуміли його. Хаос у поварні не залишав сумнівів, що там побував божевільний…

— Звичайно, після того, що вони пережили, — сказав штурман, — усе могло трапитись.

Більше він не лаяв «негідника».

Розбирання старих, вицвілих, ламких паперів потребує певних навичок. У цій справі я мав незрівнянно більший досвід, ніж Берьозкін та наші помічники — пілот і штурман. Тому поступово я відтіснив їх на другий план, їм довелося майже весь час сидіти склавши руки, а це, як відомо, заняття дуже нудне. Мабуть, через те думки пілота і штурмана повернулися до вертольота і хроноскопа, що був там; нам ввічливо нагадали обіцянку першого ж дня показати, як працює хроноскоп.