Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 89

— Сич, — назвався він Гені й спитав Злого: — Їдемо?

— Стартуємо! — сказав Злий, залазячи в салон.

Геннадій сів поруч. Вони проїхали кілька вуличок, завернули в провулок, оминаючи свіжі вирви. Машина зупинилася біля приватного будинку. Геннадій вийшов з мікроавтобуса і мимоволі замилувався. Схоже, будинок звели недавно. Двоповерховий, з червоною металочерепицею, рожевий будинок з кількома майже казковими вежами та флюгерами, нагадував би про мирне життя, якби не відсутній правий бік. Здавалося, що будинок сумно блимає чистовимитими вікнами, в яких застигли сльози, і не розуміє, що з ним трапилось.

— Що, задивився? — Сич жартома ткнув Геника в плече. — Будинок сподобався?

— Так, гарний, — погодився Геннадій, — напевно, тут було затишно. Бачиш виноградне шатро над подвір’ям? — кивнув він у бік відчиненої хвіртки.

Секцію бетонного паркану заміняла невеличка прибудова з написом: «Цілодобова продуктова крамниця „Світланок“». Господарі заходили в магазин з двору, а для покупців був вхід з вулиці. На дверях магазинчика красувався замок, а металеві двері будинку висіли, розкурочені вибухом. Сич метнувся у двір, а Геннадій спитав Злого:

— Чому «Світланок», а не «Світанок»?

— А дідько його знає, — знизав плечима. — Може, щось середнє між іменем господині «Світлана» і словом «світанок»? Хто їх, підприємців, зрозуміє? А тобі на який ляд знати?

— Просто поцікавився.

— Ходімо вже, цікавий ти наш, — сплюнув Злий і пішов на подвір’я — звідти їх покликав до себе Сич.

Хлопці пройшли бетонованою доріжкою, яку присипало штукатуркою та білими цеглинами. Першим до будинку увійшов Сич, за ним — Злий, потім — Геннадій. З великої вітальні Сич одразу чкурнув у кімнати, почав нишпорити.

— Що він робить? — здивовано і стривожено запитав Геник.

— Не твоє діло, — кинув невдоволено друг.

Геннадій помітив, як Сич відчинив шкатулку, поклав у бокову кишеню золотий ланцюжок.

— Стояти! — скипів Геннадій. Він швидким рухом скинув з плеча автомат і спрямував на хлопця. Той зреагував миттєво — направив на нього свій. — Поклади все на місце! Ну ж бо!

— Заспокойся, псих! — кинув Сич. — Не суй носа куди не просять!

— Це називається мародерство!

— Не тобі, шмаркачу, мене повчати!

— Я тобі не дозволю грабувати!

— Може, ще й кулю у мене випустиш?

— Випущу!

— Кишка тонка!

— Ша, хлопці! — втрутився Злий. — Сєвєр, опусти зброю.

— І ти з ним заодно?!

— Я тобі все поясню.

— Не треба! Я сам усе бачу! — викрикнув Геннадій.

— Заткнись! — наказав Злий так, що пішла луна.

— Я сам його пристрелю! — лютував Сич. — Відійди геть!

— Давайте один одного переб’ємо, — Злий став між хлопцями, — допоможемо ворогу? Га? А чом би й ні?! На двох бійців стане менше!

— Це — мародерство! — вперто повторив Геннадій.

— Ходімо, — Злий взяв Геника під руку, — я тобі поясню, як це називається. Ходімо, досить бичитися один на одного!

Геннадій неохоче опустив зброю і розвернувся. Вони пройшли до машини, закурили.

— Ти, друже, не гарячкуй, коли не знаєш, що й до чого, — спокійно мовив Злий.

Він затягнувся димом, сів на поріжок мікроавтобуса.