Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 73

Від таких думок у Вадима стало легше на душі і побите тіло вже не озивалося болем при кожному русі. Як оптиміст, він завжди знаходив щось позитивне в кожному прожитому дні. Коли зникла Настя, він вперше побачив життя в темних тонах, але сьогодні йому спало на думку, що навіть крізь сірі будні може пробитися світлий промінчик надії.

Баландер відчинив «кормушку» і звичним нудним голосом спитав:

— Їсти будеш?

Не чекаючи відповіді, хотів промимрити: «Як хочеш» і забрати миску, коли почув від Вадима: «Так!»

— Тоді бери. — Чоловік поклав біля миски з пшеничною кашею два шматочки хліба і поставив металеву кружку з чаєм.

— Вода є? — спитав Вадим, забираючи їжу.

Баландер поставив пластикову літрову пляшку з газованою водою.

— А звичайна вода, щоб умитися? — поцікавився Вадим.

— Нема.

— То що мені робити? У туалет не ходити?

— А я звідки знаю? Все місто сидить без води, то чим ти кращий?

— Тоді дай ще одну пляшку, — попросив Вадим.

— Усім роздав по півлітровій, як встановлено, а тобі дав аж літр, — пояснив баландер. — Цигарки також видам за дні простою, — поглузував і дав чотири штуки.

Баландер збирався йти, коли його затримав Вадим.

— До речі, мене звати Вадим, а тебе як? — спитав він.

— Вітька.

— Ти тут на роботі чи на службі?

— Та так, — неохоче відповів, — відробляю.

— Як це?

— Спокутую провину працею… Хильнув якось зайвого з хлопцями, здалося мало, то ми в кіоску віконниці зламали, взяли ще пару пляшок і горланили ввечері на вулиці, за це й забрали на підвал, — пояснив стишеним голосом. — Потримали кілька днів, боки нам’яли і присудили півроку відробляти.

— Платять?

— Яке там! За їжу працюю. Все, мені час, а то ще додадуть місяць за патякання із затриманими.

— Вітьок, у тебе телефон є? Конче треба зателефонувати, — попросив Вадим. — Лише один короткий дзвінок!

— Ти що?! Зовсім здурів?! — обурився чоловік. — З тобою по-людськи, а ти…

— Що я такого сказав?

— Телефони прослуховуються, не можна! І нікого не проси — ніхто не дасть, до того ж усі здають мобільники охороні.

— І не можна пронести інший телефон?

— Можна, якщо хочеш розбирати завали або рити окопи під кулями. І це в кращому разі, — сказав Вітьок і посунув далі.

Вадим поїв каші, запив чаєм. Літр води розподілив на добу. Змочив кінчик футболки, протер обличчя та долоні, й на світлій тканині залишилися брудні розводи. Повернув посуд у «кормушку» і ліг. Тіло нило, але вперше за дні полону він почувався ліпше. Вадим подумав про те, що людина має здатність швидко призвичаюватися до будь-яких умов життя. Він лише четверту добу в камері, а вже навчився лягати на дошки так, щоб не дуже муляли. Ще треба наловчитися економити воду, щоб вистачало на добу. Вадим знав, що все стерпить, до всього звикне, аби лише з Настею було все гаразд. Ця надія додавала сил. А ще дуже шкода Левка. Звісно, він не пропаде, дасть собі раду, от тільки б дати йому звістку про себе.