Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 69

Повернуло за північ, а сон усе не йшов. Богдані Стефанівні чомусь стало тривожно на душі. До самого вечора вона телефонувала Насті, та марно. Перед сном подзвонила сусідці в село. Валентина Петрівна одразу ж взяла слухавку і розповіла, що з Барсиком усе гаразд, що Настя і Вадим на днях викопали картоплю і що в них досі «бахкає та гепає». Після розмови Богдана Стефанівна трохи заспокоїлася, бо нещодавно сусідка бачила її доньку, тож з Настею все добре. Уночі тривога хробаком точила її зсередини. Кілька разів жінка тихенько підводилася з ліжка і, щоб нікого у хаті не потривожити, з мобільником виходила надвір. Вона поривалася набрати номер доньки, та навіщо лякати її серед ночі дзвінком. Треба дочекатися ранку. Де він забарився? І чи не забере з собою сподівання, надії та мрії?..

Ранок прийшов разом із головним болем, адже жінка так і не склепила повік. Стомлена і схвильована, вона вдяглася і вийшла з хати о п’ятій.

— Привіт! Нехай я підвелася ні світ, ні зоря, бо корівку треба порати, свиней та курей годувати, а тобі чого не спиться? — спитала, позіхнувши, Ганна.

— Не додзвонилася доньці, млосно на душі.

— Ми, матері, такі, — погодилась сестра, — один день не почуєш голос дітей, одразу б’єш у набат.

Жінка взяла відро з теплою водою, марлю й пішла до хліва. Богдана Стефанівна одразу дістала з кишені телефон. Знову з її абонентом не було зв’язку. Вона набрала номер Вадима — така ж історія. Трохи провагавшись, спробувала зв’язатися з Геником, але і з ним поговорити не вдалося, хоча онук був у Києві й з ним мав бути зв’язок. У розпачі жінка сіла на лавку, дочекалася Ганну.

— Чому така сумна, ніби тебе з хреста зняли? — спитала сестра.

Жінка пояснила, що й онук не відповідає.

— Хлопець працює таксистом, може, прийшов з нічної зміни та відімкнув телефон, аби не торохтів, а ти розквасилася. — Ганна сіла поруч, обняла сестру. — У вас удома частенько зникає мобільний зв’язок, ти ж сама розповідала, то чого зажурилася? Краще скажи: купиш будинок чи ні?

— Куплю, — запевнила жінка.

Слова сестри трохи заспокоїли Богдану Стефанівну, і вона подзвонила господарю будинку. Жінка була спокійна, коли вони пішли до нотаріуса й оформили угоду. Отримавши документи, полегшено зітхнула.

— Треба все як слід обмити, — весело запропонував чоловік Ганни.

— Усе зробимо, як слід, — пообіцяла Богдана Стефанівна, — дайте трохи часу, щоб прибратися в хаті.

Вона знову і знову намагалася додзвонитися бодай комусь із трьох, але марно. Жінка відмовилася від обіду, а надвечір почувалася край виснаженою. Нерви напнулися, як струна, серце не знаходило собі місця в грудях.