Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 33

— Мій Андрій також пішов захищати нашу країну, — Аліса з притиском промовила останні слова, — обіцяють добре платити. Я влаштувалася на тимчасову роботу посудомийкою, тож все добре, проживемо. Гірше, ніж було там, уже не буде. От якби укри перестали обстрілювати…

— Аліско! Я кладу слухавку! — скипіла Настя.

— Ні-ні! Зачекай! Вибач, будь ласка, не хотіла тебе розсердити, — сказала жінка. — Я дійсно тебе дуже люблю і часто згадую роки нашої дружби. Стільки всього хорошого було — є що згадати.

— Я також тебе часто згадую. Якби ти не повірила в міф про райське життя у вигаданій країні, ми б і зараз були поруч, — зітхнула Настя. У неї ледь не зірвалося з язика: «І твій син був би живий». — Відверто кажучи, я ще сподівалася, що ти побачиш, як там люди живуть, точніше, виживають і зрозумієш, що прекрасне життя у невизнаній республіці — вигадка людей, які не бачили справжнього гарного життя. Але ця мрія-вигадка, яка призвела до ворожнечі, бачу, тебе й досі тішить.

— Бо я вірю, що ми збудуємо таке життя, своїми руками, відстоїмо незалежність і настане час, коли таких, як ми, вважатимуть героями, а наші нащадки будуть нам дякувати. Люба, ти ще приїдеш до нас у гості, побачиш, що ота «мрія-вигадка» втілена в життя, і тоді ми з тобою загуляємо! Згода?

— Не тіш себе марними надіями — такого ніколи не буде. Згадай Абхазію, Придністров’я. Там далеко не райське життя. Рай не можна побудувати на крові загиблих хлопців. Утім, це марна розмова. Як там Аллочка?

— Вона з глузду з’їхала. — Голос Аліси забринів, і Настя зрозуміла, що Аліса плаче. — Не знаю, чи вона потрапила під вплив Каті, чи сама докумекала, але категорично заявила, що не піде в сєпарську школу. Скільки їй намагалася вдовбати в голову, що отримає російський атестат, можна буде поїхати на навчання до Росії, вона ні в яку. Хоче назад, у Сєвєродонецьк, навчатися в українській школі, жити в Україні. Уявляєш?!

— Справді?! — вихопилося в Насті радісне. Їй кортіло сказати, що шістнадцятирічна дитина виявилася розумнішою за своїх батьків, але вона не хотіла образити Алісу. — То нехай повертається!

— Я втратила одну дитину і боюсь втратити другу. — Аліса розплакалась, не стримуючи емоцій. — Як ми без неї? Заради її майбутнього ми живемо і все робимо.

— Нехай приїжджає з твоєю подругою і вчиться, а потім видно буде. Принаймні тут безпечніше і вона отримає справжній атестат.

Аліса сказала, що вони з чоловіком проти, але, видно, дівчину не спинити.

— Якщо ми її не відпустимо, все одно втече, — схлипнула Аліса. — Втішає лише одна думка, що в Сєвєродонецьку не стріляють, тож Аллі там буде безпечніше.

— От бачиш, у всьому можна знайти позитив, якщо є бажання! — сказала Настя.

Аліса попросила Настю хоча б іноді навіщати її доньку, але телефонувати вона їй буде сама, бо її розмови можуть підслуховувати. Для таких дзвінків Аліса придбала нову СІМ-картку, про яку не знав навіть її чоловік. Жінки попрощалися, і Настя взялася домивати посуд. Вона мала вихідний і багато запланувала…