Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 195

— Благаю, не роби дурниць, — попросив її Вадим.

— Усе буде добре!

З острахом і хвилюванням чекала Настя, коли з’явиться Філін. Зранку вона в першу чергу прибрала в його кабінеті, ретельно вимила підлогу і біля дверей, на місце українського прапора поклала вологу ганчірку. Настя мила підлогу в коридорі, коли Філін промчав повз неї, відчинив двері й на частку секунди зупинив свій погляд на ганчірці під ногами. Він шаркнув по ній кілька разів чобітьми і сів за свій стіл, бо за ним вже зайшли кілька чоловіків у камуфляжній формі, і вони зачинилися. До Філіна весь час заходили відвідувачі, змінюючи одне одного, тож цілий день жінка перебувала в напруженні, чекаючи коли Філін закінчить прийом і дійде її черга. На її подив, надвечір Філін замкнув кабінет, навіть сказав Насті: «На все добре», чого ніколи не робив, і пішов.

Жінка зітхнула з полегшенням. Вона прибрала все, як завжди, у комірчині, озирнувшись, склала прапор у кілька разів і сховала його на грудях, під футболкою. За вечерею вона боялася, що хтось із охорони помітить прапор, але інакше не могла. Вона схилила голову над тарілкою і коротко розповіла Вадиму про свій вчинок.

— Не розстріляють же мене за нього.

— Я б не був таким впевненим, — відповів Вадим. — Це дуже ризиковано. Ти це усвідомлюєш?

— Так! Але як інакше?! — гаряче зашепотіла Настя. — Це частина моєї батьківщини, і я не могла більше дивитися, як топчуть її брудні чоботи. Це неправильно!

— І що ти далі з ним робитимеш?

— Вивезу з окупації!

— Це неможливо!

— Не залишати ж його тут?

— Якщо його знайдуть у тебе при обміні, все може зірватися. Тебе не відпустять!

— Навіщо думати про погане?

— Розсуди сама. Якщо буде обмін, то нас обшукають.

— Усе минеться. Ходімо!

Коли Настя лягла спати, то непомітно для інших дістала прапор з-під одягу, відвернулася до стіни і так заснула, обнявши частинку своєї батьківщини. Вранці вона загорнула прапор у пакет, поклала поміж своєї білизни і загорнула в матрац.

— Подивлюсь, що сьогодні скаже Філін, — шепнула вона Вадиму.

За день Філін не згадав про зниклий прапор, і Настя трохи заспокоїлась.

— Здається, пронесло, — повідомила вона з радістю за вечерею. — Тепер лишається чекати на обмін.

Через день їх повідомили, що обмін відбудеться наступного дня. Вранці вони попрощалися з Оленою і Степаном, з якими встигли здружитися.

— Якщо нас звільнять, я зроблю все, щоб витягти вас звідси, — пообіцяла їм Настя.

Вони з Вадимом потисли руки всім мешканцям «гуртожитку», побажавши швидшого звільнення.

— Якщо будете в Луганську, телефонуйте, радий буду вас зустріти, — сказав Жулік на прощання.

— Та ні, краще вже ти приїзди до нас, — відповів Вадим, — у звільнене місто, бо ми зможемо тебе навістити тільки після звільнення Луганська.

— Не боїтеся, що приїду до вас і щось поцуплю? — спитав Жулік, потискаючи руку Вадиму.

— Якщо знайдеш щось цінне, — пожартувала Настя і чмокнула чоловіка в щоку.

Коли вона залишилася в камері наодинці з Вадимом, розгорнула прапор і знову засунула за пазуху. Їхні особисті речі помістилися в невеличкий пакет, то була лише білизна, яку для них придбала Аліса.