Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 121

— Злий, поглянь сюди! — Улянка підняла зброю. — Автомат АК-100, такі є лише на озброєнні РФ.

— Непоганий улов! — зрадів Злий. — Сєвєр, збирай зброю, беремо набої і ноги в руки! Ех, якби техніку забрати!

— Ризиковано, — промовила Уля. — Наші можуть підстрелити.

— Тоді зробимо так, — Злий змусив пораненого підвестися, відвів його вбік. — Йдіть у тому напрямку, — показав побратимам, — а я зараз.

Він взяв у Геннадія трофейну гранату, повернувся до БТРа і закинув її у відчинений люк. Пролунав вибух, і машина спалахнула.

— Швидше звідси! — Злий схопив під руку полоненого і потяг за собою.

Вони відбігли на безпечну відстань і зупинилися перепочити. Злий дістав джгут, зв’язав полоненому руки попереду.

— Так буде спокійніше.

— Відпустіть мене, я не дійду, — попросив чоловік.

— Можу пристрелити, щоб не мучився.

— Давай!

— Зараз! Розігнався! Називатиму тебе Ґекало. Ти чув про те, що нам встановлено по двоє рабів?

— Так, чув.

— Так ось сьогодні мені пощастило, я впіймав першого раба. Тепер ти — моя власність. Нема сенсу вбивати свого раба. Підлікую тебе, отримаю землю, і будеш ти, Ґекало, з ранку до ночі ішачити. Подобається нове ім’я?

Полонений закліпав переляканими очима. Улянка не втрималася і пирснула зо сміху.

— У мене поранена нога, — повторив чоловік.

— Та не переймайся ти так! — Злий поплескав полоненого по плечу. — Мені кульгавий раб не потрібен. Вилікують тебе! Ти називав себе братом-росіянином, а воно бач, як усе повернулося! Був братом, станеш рабом! Життя таке непередбачуване! Чим швидше пересуватимеш ногами, тим скоріше потрапиш до мого особистого лікаря. А ти як думав! Ми про своїх рабів дбаємо!

— Тихіше! — сказала Уля. — Здається, попереду голоси.

Злий взяв у дівчини снайперську гвинтівку, пройшов кілька кроків уперед і прислухався. Відтак зиркнув у вічко прицілу і приклав палець до вуст.

— Хтось є.

Не встиг полонений відкрити рота, як Злий спритним рухом засунув йому кляп із носовичка.

— Ґекало, тихо! Шкода буде пристрелити такого дужого раба.

Пройшовши кілька кроків, вони почули постріли. Стріляли в їх бік, тому вони побігли, не відкриваючи вогню у відповідь. Коли віддалилися на безпечну відстань, вирішили обійти засідку.

— Сюди пройшли кілометр-два, а назад доведеться зробити гак, — сказав Злий, розглядаючи саморобну карту. — Ось тут, — показав пальцем, — на околиці є приватні будинки. Доведеться зайти туди і дізнатися, де чиї позиції.

— Боїшся, щоб ворог раба не відбив? — посміхнулася Уля.

— А ти б не боялася на моєму місці? — сказав Злий з таким серйозним виразом обличчя, що Геник розсміявся. — Сєвєр, зізнайся, заздриш мені?

— Ще й як!

Незабаром вони, як і припускали, опинилися на околиці населеного пункту. Окремо стояла невеличка охайна хатинка, на подвір’ї якої мирно кудкудакали кури.

— Піде хтось один? — спитала Уля. — Чи всі разом завітаємо?

— Усі, — скомандував Злий. — Щось підказує, що там можна буде напитися. Якщо не дадуть води, перегризу курці горлянку і нап’юся крові, — додав, зиркнувши на полоненого.