Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 106

— Агов! Хлопці! Ви де?

Генику здалося, що він крикнув, а почув лише хрипіння. Навколо розкидана земля, ніби хто її ретельно розорав.

— Філософе, ти де?

Не видно нікого.

— Не може бути! — прохрипів Геннадій.

Снаряд розірвався майже поруч з ним, а хлопці були далі, на десяток метрів, тож мали лишитися неушкодженими. Він залишився живий лише дивом. Геннадій кинувся швидко розгрібати землю там, де помітив найближчий горбик. За руку витяг одного солдата — він не дихав, другого, третього… Усі загинули.

— Філософе, де ж ти?!

Геннадій не одразу помітив його під кущем, метрів за тридцять, на невеличкому пагорбі, де вони мусили окопатися. Він побіг до нього, в голові шуміло і паморочилося, спіткнувся, упав, підхопився і радісно повернув друга до себе обличчям:

— Як ти? Зачепило? — і побачив напівзаплющені очі та знекровлене обличчя. — Не може бути! — скрикнув, зрозумівши, що юнак не дихає. — Філософе, чому?! Як же так, Петрусю? Як же тепер нірвана без тебе? — Прикрив долонею очі побратима, стиха промовив: — Прощавай, друже. Ось тобі і нірвана…

Розділ 46

За два дні Вадима знову привели до кабінету Філіна, де вже чекала Настя. Жінка сиділа в кутку на стільці зі зв’язаними хомутом руками позаду стільця. Обабіч — двоє чоловіків у камуфляжі. Хто вони: міліціянти чи ополченці — годі розібратися, жодних розпізнавальних знаків. Вадима посадили навпроти Насті й також зв’язали руки позаду.

— Я підготував папери, — сказав Філін, не підводячи погляду, але було зрозуміло, що він звертається до полонених. — У них ти погоджуєшся на співпрацю з молодою республікою ЛНР. Потрібен твій підпис.

— Я не буду нічого підписувати, — чітко карбуючи кожне слово, мовив Вадим.

— Тобто ти відмовляєшся із нами співпрацювати? — Філін ледь стримував лють.

— Так!

Філін глипнув на Настю, і та не витримала його важкого погляду, опустила очі.

— Не хочете добровільно працювати на нас? Змусимо!

Він свиснув, і за його командою один чоловік відкрив пляшку горілки, другий — закинув голову Насті назад за волосся і наказав відкрити рота.

— Ні, не треба! — попросила жінка.

— Хто тебе питатиме? — хмикнув Філін.

Чоловік почав заливати горілку. Вона лилася по обличчю, по шиї, і жінка закашлялася. Вадим відвів погляд.

— Дивись! — Філін підійшов ззаду і міцними руками-лещатами стис його голову. — Чому зупинилися?! — крикнув чоловікам. Заливайте всю, у мене ще є! А ти, сучий сину, будеш дивитися, як твоя кохана нап’ється досхочу і буде ласкава до чоловіків. На твоїх очах її будуть трахати ось ці молодики, якщо, звичайно, вона не захлинеться.