Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 65
Василь Головачов
Тут були керівник спецсектора Іван Морозов, начальник технічного сектора Кімі Озава, Станіслав Томах, два інженери і начальник таймирської станції таймфага Ілона Реброва, висока, струнка блондинка з пишним волоссям.
— Усе готово, — сказав один з інженерів. — Апаратура по всій трасі функціонує нормально, можна починати.
— Ходімо в бункер управління, — запропонувала Реброва. — Вантаж перевірено, техніки завершують контроль систем.
— А можна зсередини камери спостерігати пуск? — запитав Морозов.
— Хіба що в перископи, та й то нічого ви не побачите, — повагавшись, відповіла Реброва. — Жодних світлових, ефектів при ТФ-запуску в камері не виникає.
— Тоді ведіть у свій бункер.
— А хто перевіряв вантаж? — поцікавився Керрі Йос.
— Я, — сказав Томах, — і зміна техніків, звичайно. Вантаж точно такий же, як і той, що не дійшов до Садальмелека.
Усі вийшли надвір. День був похмурий, осінній. Сіяв дрібний дощик.
— Не можна було без дощу? — буркнув Томах.
— Це не ми… — вибачливо сказала Реброва, обернувшись на голос. — Північний гідрометеоцентр попереджав ще вранці, що Таймир потрапить у зону штормів.
— Ти що? — шепнув Богданов на вухо другові. — Форму втратив?
— Мене щось муляє, — мовив Томах. — Здається, ми щось випустили з уваги, якусь важливу деталь. Не відгукнулося б це нам якимось чином, адже граємо наосліп… невідомо з ким. Але вже те, що цей хтось не поступається перед нами, — поза всяким сумнівом.
— Ну-ну, не панікуй. Експеримент необхідний, ти сам це чудово знаєш. Не пройде вантаж на Історію — значить задумаємось, пройде — всі твої страхи марні.
— Занадто категоричний ти у своїх міркуваннях, на себе не схожий. Подивимось. Є така цікава штука — інтуїція, так от вона мені шепнула, що вантаж пройде нормально, одначе тривогу з душі не зняла.
Богданов мигцем зазирнув у похмуро-спокійне обличчя Томаха і ступив до дверей, що відчинилися в малому куполі.
Ілона Реброва, глянувши на “високе начальство”, зробила три швидких перемикання на пульті, ревнув гудок, і білий диск над пультом спалахнув тремтливим зеленим світлом.
Зал принишк, потім збуджено заворушився.
— Вантаж пройшов, — доповів диспетчер. — Втрати в нормі, поле по глибині фокуса нижче позначки на…
— Дякую, Нік, — сказала Реброва і врочисто. звернулася до присутніх: — Вантаж, колеги, пройшов нормально!
Морозов, задоволений, статечно підвівся.
— О п’ятнадцятій нуль-нуль нарада, — сказав він. — У вас є до мене запитання? Міркування щодо сьогоднішнього запуску?
— Немає. Міркування ще треба обміркувати, — скаламбурив Керрі Йос.
Морозов у товаристві Кімі Озави та його інженерів рушив до пасажирської камери таймфага.
— Ну, а що тепер? — запитав Керрі Йос, проводжаючи їх очима.
— Як на мене, роботу продовжити. Шукати, — розважливо мовив Богданов. — Вантажі майже такого ж призначення ще не доходили до Шемалі та до планет Суїнберна. Проведемо експерименти, пересвідчимося, що ефект зникнення не повторюється…
— Не заперечую. Дійте. Буду потрібен, знайдете мене у відділі. Людей дам, але не більше однієї групи. — Керрі, ховаючи обличчя від колючого дощу в комір куртки, попрощався.