Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 64

— На вас чекають, — сказав він коротко і дрібненько позадкував, ухиляючись від бризок.

Океан розбурхався не на жарт, по небу мчали низькі хмари, зливалися в суцільну сіру пелену.

Начальник відділу, а за ним Станіслав і Микита щезли за кущами.

Станція таймфага була схожа на великий аеропорт сторічної давності. Власне, вона й сама була портом — у тому розумінні, що служила людям як вузол комунікацій, як проміжна ланка в колосальній системі транспортних ліній, що сягали десятків зірок і майже двох сотень великих та малих планет.

Споруда таймфага являла собою половину кулі, яка верхівкою спиралася на землю, а торцем дивилася в небо. У нижній частині півкулі був отвір для прийому будь-якого транспорту, широкий пандус давав змогу доставляти до пускової камери будь-які вантажі, навіть десантні модулі. Отвір і пандус були захищені решітками, а всю півкулю станції охоплювала павутина силових відбивачів, які гасили ударну хвилю, коли пуск був невдалий. Діаметр торця півкулі дорівнював кілометру, висота станції сягала чотирьохсот метрів.

Поряд з головною будівлею розміщувалися куб енергостанції, два куполи технічних служб та управління, паралелепіпеди складів, невисоке косе вітрило пасажирської лінії таймфага і зітканий із світлового серпанку канал орбітального ліфта, яким вантажі доставлялися з космосу на Землю, до таймфага. Щоб уникнути зіткнень з транспортними трасами, канал ліфта робили видимим навіть удень, і він устромлювався в небо велетенським списом, схожим здалеку на слід древнього зорельота.

До комплексу прилягали кілометрова злітно-посадочна смуга для вантажних платформ, дві естакади наземного транспорту: магнітних поїздів та автопоїздів на повітряній подушці. По одній з них поволеньки йшов у сопки ланцюжок магнітних платформ, навантажених веселими жовтими кубиками продовольчих контейнерів.

Над півкулею таймфага і побіля всіх його споруд висіли й рухалися десятки гравікранів з трубами, цистернами, штабелями ящиків, контейнерів і деталями найрізноманітніших конфігурацій.

Керрі Йос попрямував до входу в головну будівлю. Вигляд у нього був заклопотаний, обличчя невеселе.

В ангарі пускової камери, що могла б умістити Ісаакіївський собор, безшумні гравікрани поралися коло чергової посилки, встановлюючи контейнери на відполірований до синяви диск передавальної антени.

Богданов уперше спостерігав роботу великого вантажного таймфага, тому з цікавістю розглядав дивовижні багатовиткові спіралі з білого металу в розтрубі ангара, гігантську решітку стелі, в якій ховалися опуклі щити, схожі на чиїсь пильні очі. Він звернув увагу, що людей в ангарі майже немає, тільки біля чорного штиря в центрі диска вовтузилися з приладами два хлопці у формі інженерно-технічної служби ТФ-зв’язку та біля багатоповерхових контейнерів стояла група людей — явно не з персоналу станції.