Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 57

— Ого! — вигукнув Богданов. — Спецсектору буде дано “Шторм”?

Здивувався Микита не випадково. За формою “Шторм” уся повнота влади над діяльністю УАРС, гігантської захисної системи людства, відгалуження якої тягнулося в простір на десятки парсеків, до інших зірок, зосереджувалася в руках одного сектора чи відділу. На пам’яті Богданова ще жодного разу не застосовували форму “Шторм”, навіть у недавніх подіях, пов’язаних з вибухом космотрона.

— А ти думав, проблема дріб’язкова? — примружився Керрі Йос. — Ні, колего, якщо вдуматися, то ми стоїмо на порозі кардинальних подій. Земля контролює зону простору діаметром усього близько двохсот парсеків. У цій зоні виявлено тільки дві цивілізації: нашу й ідзорську. Так? І якщо “дзеркала” — суть знаряддя чужого розуму, то легкість їх появи і всюдисущість ставить творців таких апаратів на сходинку вище від нас, а то навіть і н? на одну. Розгадати сенс усіх їхніх дій — значить визначити стратегію людства в безпосередньому контакті. Зрозуміло? Звідси й “Шторм”. А втім, його буде дано, мабуть, не всьому спецсектору, а лише нашому відділу громадської безпеки. Я знаю, вже багато років ми не маємо такого навантаження, як інші відділи сектора, що ж, настав час. Тільки не думайте, що я радий цьому, навпаки, я б утішався, якби й надалі відділ безпеки не мав роботи, тим паче в глибокому космосі; Слово “тривога” у спецсекторі звучить інакше, ніж в інших секторах: там рятувальники ведуть боротьбу з природними явищами, а ми змушені стикатися з розумом, частіше зі своїм власним, рідше з чужим. Тим важчий тягар відповідальності, тим вища мета, тим більше спитають з нас, якщо трапиться помилка. Керрі замовк, у його очах стояв смуток.

— Все, хлопці. Є запитання? — Він хотів додати: “по суті”, — але утримався.

— Ти нам сказав не все, — почувся голос Богданова.

Йос затримав на ньому погляд.

— На сьогодні я сказав усе.

Богданов кивнув і підвівся.

— Ходімо, Славо.

Начальник відділу провів їх очима і подумав, що Богданов цілком міг би замінити його на посту головного координатора відділу.

Розділ 6

Старий завод

— Друзі! — помітно хвилюючись, говорив зовсім юний диктор. — У програмі Центрального інформбачення врочисте виключення очисних автоматичних установок Тихоокеанського поясу! Наші відеокамери встановлені…

Гнат вимкнув інформ. Настрій був поганенький — і не стільки через останні події, скільки через думки про Аларіку. Він зіскочив з дивана, походив з кутка в куток по кімнаті й знову сів.

Що робити? Поговорити з нею начистоту? Про що? Сказати: “Аларіко, я працюю в управлінні, що тобі ще треба?” А таки справді, що їй треба?

Гнат рішучі набрав телекс Аларіки.

З’явилось її миле втомлене обличчя.

— Здрастуй, — сказав він.

— Здрастуй, — відповіла вона рівним голоеом.

— Я хочу тебе бачити, Ріко.

— Вже бачиш.

— Не по відео.

— Ти впевнений, що хочеш цього?.. На жаль, я сьогодні зайнята. У Мая день народження.