Читать «Автомобіль із Пекарської» онлайн - страница 111

– Чекайте, зовсім заплутався. Що ви хочете сказати?

– Не носила масок, пане Кошовий. Була тим, ким була. Й не вдавала з себе іншу особу, якою дуже хотіла бути.

Віко смикнулося сильніше, ніж завжди.

Клим відчув, як раптом зомліли й похололи кінчики пальців.

Не стримався – стукнув рукою по краєчку столу, ніби ставлячи крапку в цій частині розмови.

– Пані Естер… – повітря забракло, в горлі де не взялася грудка. – Пані Естер…

– Прошу? – Її, як і Шацького, здивували раптові зміни Климового тону.

– Як ви сказали? Повторіть ще раз. Про Агнелю. Ось щойно…

Йозеф та Естер перезирнулися.

– Той, хто убив ту дівчину, хотів убити саме її. Таку, якою вона була, – промовила пані Шацька.

– Агнеля мала таємне життя. Але – не подвійне. Вона завжди лишалася собою. Подобалося це комусь чи ні. Її знищили саме за це. Вбили Агнешку Радомську, й тільки її.

Збоку могло скластися враження – Клим говорить сам до себе.

– Та це ж очевидно, – обережно сказав Шацький.

– Ні.

Кошовий підвівся, поправив краватку, розправив плечі.

– Шацький, ви дозволите поцілувати вашу дружину?

– Кому? – не відразу второпав Йозеф.

– Мені. Я не стримаюся, так хочу подарувати цілунок пані Естер. Вона щойно ніби промила мої очі. Я здогадався.

Шацький так само підвівся, вважаючи на серйозність моменту. Сприйнявши це як дозвіл, Клим обійшов стіл, підступив до Естер, котра досі нічого не розуміла, і, нахилившись, торкнувся губами її щоки.

Дружній поцілунок.

У сини їй не годився, хіба в молодші брати.

Естер уперше на пам’яті Клима зніяковіла й навіть ледь зашарілася.

– Та годі вже, пане Кошовий. За що це така увага… Від Шацького не дочекаєшся…

– Маєте мудру жінку, Шацький, – вкотре визнав Клим. – Пані Естер уже точно та, за кого себе видає. Й лишається собою. Треба було почути такі прості слова, аби все зрозуміти.

– Зрозуміти – що?

– Одну неймовірну річ, яку треба ще перевірити.

– Неймовірну?

– Так. Я здогадався, хто вбив Агнешку Радомську. Дещо слід перевірити. Але виглядає, я на правильному шляху. І це – неймовірно.

Розділ вісімнадцятий

Убогий притулок шляхетної особи

Кілька наступних днів Клим Кошовий провів у клопотах, знову відчувши себе мухою в окропі.

Здогад був надто раптовим. Осяяло його блискавично. Але трохи згодом, уже вертаючись пішки з Кракідалів до себе на Личаківську, він наново прокрутив усе в голові. Й зрозумів: можна знову наламати дров, як уже було нещодавно з Даньковичем. Так, його провини в поліцейській ганьбі нема, її не побачив навіть прискіпливий Віхура. І зараз, маючи намір усе детально перевірити, Клим не збирався залучати ані Лінду, ані когось іншого з поліцейських агентів. Проте самотужки хоч як не впоратися, і не бачив інших варіантів, окрім йти по допомогу до людей Сілезького.

Ось тут слід вважати навіть більше, ніж коли маєш справу зі слугами закону. Адже хай там як, а виходить – він нацькує кримінальників на людину, стосовно якої помиляється. Право на помилку Кошовий собі лишав завжди, виправляв її без шкоди для довкілля. Чого не скажеш про Єжи Тиму з компанією: ці, зрозумівши чергову промашку, про всяк випадок ладні позбутися проблеми, котра згодом може вилізти їм боком.