Читать «Таргани» онлайн - страница 6

Але тепер Даґфінну Торхусу було начхати на жартівника-посла. Він розкрив конверт, у ньому виявилося розшифрування шифрограми під грифом «цілком таємно». Прочитавши повідомлення, він не помітив, як розлив каву на доповідні записки, що лежали на столі. Короткий текст лишав простір для фантазії, але суть була така: посол Норвегії в Таїланді, Атле Мольнес, знайдений із ножем у спині в одному з борделів Бангкока.

Торхус перечитав повідомлення ще раз, перш ніж відкласти вбік.

Атле Мольнес, колишній політик і член Християнської народної партії, колишній голова комітету фінансів, тепер став колишнім у повному сенсі. Це виявилося таким неймовірним, що Торхус мимохіть кинув оком у бік готелю «Акер» — чи не ховається хтось за гардинами? Але відправником повідомлення було норвезьке посольство у Бангкоку. Торхус вилаявся. Ну чому це сталося саме зараз і саме в Бангкоку? Чи не варто спочатку повідомити Аскільсену? Ні, той скоро сам про все дізнається. Торхус поглянув на годинник і взяв слухавку, щоб подзвонити міністру закордонних справ.

Б’ярне Мьоллер обережно постукав у двері й увійшов. Голоси в переговорній кімнаті затихли, усі повернулися в його бік.

— Б’ярне Мьоллер, керівник відділу вбивств, — представила його голова Управління поліції й жестом запросила сідати.

— Мьоллер, а це статс-секретар Бйорн Аскільсен із канцелярії прем’єр-міністра і Даґфінн Торхус, голова департаменту МЗС.

Мьоллер кивнув, посунув стілець і спробував засунути свої довжелезні ноги під великий овальний дубовий стіл. Здається, він уже бачив моложаве, веселе обличчя Аскільсена по телевізору. Невже він і справді з канцелярії прем’єр-міністра? Отже, проблема виникла чималенька.

— Чудово, що ви змогли так швидко прийти, — сказав гаркаво статс-секретар, нетерпляче барабанячи пальцями по столу. — Ханне, розкажи йому коротко, про що ми тут говорили.

Голова Управління поліції подзвонила Мьоллеру двадцять хвилин тому й без жодних пояснень наказала з’явитися до МЗС протягом чверті години.

— Атле Мольнеса знайшли мертвим у Бангкоку. Припускається, що його було вбито, — почала вона.

Мьоллер побачив, як голова департаменту МЗС в окулярах у сталевій оправі на цих словах пустив очі під лоба. Вислухавши історію до кінця, Мьоллер зрозумів його реакцію. Треба бути поліцейським, щоби сказати про людину, знайдену з ножем, що стирчить зі спини ліворуч від лопатки й увійшов крізь ліву легеню в серце, що ту «припускається, вбито».

— Його знайшла в готельному номері жінка…

— У борделі, — виправив її чиновник у сталевих окулярах. — І знайшла його проститутка…

— Я говорила з колегою з Бангкока, — продовжувала керівник. — Він людина розумна й обіцяв поки що не поширювати інформацію про цю справу.

Мьоллер майже спитав, навіщо затягувати з цим самим поширенням, адже оперативне висвітлення в пресі часто допомагало поліції отримати необхідні відомості, поки хтось із людей щось пам’ятає й сліди ще свіжі. Але щось підказувало йому, що таке запитання вважатимуть наївним. Замість цього Мьоллер поцікавився, як довго вони сподіваються це приховувати.