Читать «Таргани» онлайн - страница 15

– Їдете?

— Саме так.

— На південь?

— У Бангкок.

— Самі?

— Ага.

— Say no more…

І він підморгнув Харрі, піднявши догори великий палець.

Харрі взяв квиток у пані за стійкою реєстрації й обернувся.

— Харрі Холе? — У чоловіка були окуляри в сталевій оправі, і він сумно посміхався.

— А ви?

— Даґфінн Торхус із МЗС. Ми хотіли побажати вам доброї дороги. А також упевнитися, що ви розумієте… всю делікатність завдання. Усе сталося дуже швидко.

— Спасибі за турботу. Я зрозумів, що моє завдання — знайти вбивцю й не здіймати галасу. Мьоллер уже дав мені інструкції.

— Гаразд. Головне — це таємність. Нікому не довіряйте. Не покладайтеся на людей, які будуть видавати себе за співробітників МЗС. Може статися, що вони насправді, ну, скажімо, з газети «Даґбладет».

Торхус відкрив рот, немов збираючись розсміятися, але Харрі зрозумів, що він говорить серйозно.

— Журналісти з «Даґбладет» не носять значка МЗС на лацкані піджака, пане Торхус. Або плаща, коли надворі січень. Я, до речі, зрозумів із документів, що ви будете моїм контактом у міністерстві.

Торхус кивнув, немовби сам до себе. А потім, виставивши вперед підборіддя, заговорив упівголоса:

— Незабаром ваш рейс, так що довго я вас не затримаю. Але постарайтеся почути те, що я вам скажу.

Він вийняв руки з кишень пальта й схрестив їх на грудях.

— Скільки вам років, Холе? Тридцять три? Тридцять чотири? Ви досі маєте шанс зробити кар’єру. Я дещо дізнався про вас. Ви талановитий, вас цінує керівництво. І захищає вас. Усе так і лишатиметься, поки справи йдуть добре. Але щойно ви схибите, як відразу вскочите в лайно, і тоді потягнете за собою й вашого шефа. Отут ви й побачите, що так звані друзі раптом розбіглися хто куди. Тому якщо швидко бігати не виходить, то спробуйте, принаймні, встояти на ногах, Холе. Так буде краще для всіх. Повірте, це добра порада старого ковзаняра. — Він усміхнувся самими губами, тоді як очі його допитливо дивилися на Харрі. — Знаєте що, Холе, мене завжди охоплює відчуття приреченості, коли я в аеропорту Форнебю. Приреченості й відступу.

— Та що ви кажете! — мовив Харрі й подумав, чи встигне купити пива в барі до вильоту. — Годі вам. Тут можна відчути й щось гарне. Оновлення наприклад.

— Хотілося б, — сказав Торхус.

Розділ 5

Харрі Холе поправив сонцезахисні окуляри й глянув на ряд таксі біля міжнародного аеропорту Дон Муанг. Здавалося, він у ванні, де щойно вимкнули гарячий душ. Він уже знав: від високої вологості ніякі хитрування не допомагають. Нехай собі піт стікає по тілу, просто треба думати про щось інше. Гірше зі світлом. Крізь дешевий заляпаний пластик окулярів воно вражало осклянілі від алкоголю очі, викликаючи черговий напад головного болю, який досі тихо пульсував у скронях.

— 250 baht or metel taxі, sіl?

Харрі намагався зрозуміти, що хоче сказати таксист, який стояв перед ним. Переліт був пекельним. В аеропорту Цюріха продавалися тільки німецькі книжки, а в літаку показували «Звільніть Віллі — 2».