Читать «Привид із Валової» онлайн - страница 4

— Е! Е! Хто тут! Я тебе не боюся!

Відповіддю була тиша, і він вигукнув уже сміливіше:

— Виходь! Покажися! Де ти!

Нікого нема. Слід було чекати.

Пустивши правицю вздовж тулуба, він рішуче вийшов на середину зали. Неквапом обертаючись довкола, міркував, із чого б почати. Розгледівши за риштуванням сходи нагору, вирішив: робитиме, як треба. Заведено, існує негласне правило: починати згори, потім спускатися донизу. Він мав величезний сумнів, що ретельне обстеження саме другого поверху йому потрібне. Але, провагавшись, домовився сам із собою, точніше — з власною совістю: краще витратити додатковий час, піднявшись туди й оглянувши, що й де треба, аніж потім картатися — мав змогу, а не зробив. Поспішати нема куди — ніч попереду.

Запхнувши «бульдога» до кишені, чоловік переклав ліхтарик у праву руку, міцно стис, немов це було бильце, за яке слід триматися, аби не впасти. Промінчик освітлював шлях. Женучи залишки дурних думок, особливо — навіяні щурами страхи, він почав сходження на другий поверх будинку.

Раніше їх розділяли балки перекриттів. Тепер же новий власник збирався перетворити стару, більш як сторічної давнини, забудову на власний маєток. Резиденцію неподалік від самого міського серця, котра підкреслювала б його високий статус. Колишній домовласник не міг собі такого дозволити — одна з причин, чому тепер скрегоче зубами, махає після бійки кулаками та годує львів’ян дурними казочками.

Нічого йому не допоможе.

Для того чоловік ризикнув прийти сюди глупої ночі.

Де там — жодного ризику, вже переконався. Забобони самі.

Тримаючи рівновагу, нічний візитер таки вибрався на верхній поверх. Зупинився. Прислухався. Знову здалося, чи тут теж щось шарудить… Навряд, пацюки, хоч знані верхолази, але зараз їм тут нема чого робити. Нікого іншого тут боятися особливо не слід. Високо, та й стіни довкола.

Не зі стіни ж…

Позаду, вже не криючись, хтось подав ознаки життя.

Чоловік сахнувся, рвучко повернувся. Револьвер у правій кишені, лівою не дістати швидко.

Ліхтарик висвітив те, що насувалося.

Нічний гість закричав…

Розділ перший

КЛИМЕНТІЙ КОШОВИЙ, НОТАР, ЗАВЖДИ ДО ВАШИХ ПОСЛУГ

Той ранок почався зі сварки.

— Ви ховаєтеся від мене вже третій день! — кричав Веслав Зінгер.

Домовласник почав ломитися до Климового помешкання зранку. Кошовому довелося відчиняти, накинувши на себе лише халат.

Ніколи не любив показуватися на людях неодягненим чи, точніше, напіводягненим, у спідньому. Завжди, ще з дитинства, відчував незахищеність та вразливість, постаючи в такому вигляді. Мабуть, подібне переживав не він один, інакше б поліція не приходила з ордерами на арешт та обшук зрання, коли жертви ще сплять. Щоб видерти їх із ліжок, не дати як слід вдягнутися й тим самим уже стати на порядок вищими від потенційних порушників закону. Слава Богу, більш ніж за рік життя у Львові йому не випадало печальної нагоди, чи діє австрійська поліція так само, як російська. Бо царської скуштував: минулого червня нагрянули до нього на київську квартиру, ще шостої ранку не пробило.