Читать «Бібліотека душ» онлайн - страница 216

Мене тут немає.

Ми ще не виїхали на проїжджу частину, але машина різко зупинилася.

— Це ще що таке? — почув я батьків голос.

Він посигналив, і я широко розплющив очі. Але побачене лише зайвий раз переконало мене, що я силою волі занурився в сон. Перед нашою машиною, перекриваючи доріжку й світячись у сяйві наших фар, вишикувалися всі мої дивні друзі: Емма, Горацій, Єнох, Оливка, Клер, Г’ю, навіть Мілард — а перед ними, в пальті й із саквояжем у руці, стояла пані Сапсан.

— Не зрозумів. Що тут відбувається? — зачудовано промовив один з моїх дядьків.

— Ага, Френку, це що за чортівня? — спитав другий.

— Не знаю, — відповів батько й опустив скло. — Ану геть з моєї доріжки! — прокричав він.

Карбуючи крок, пані Сапсан підійшла до дверцят водія.

— Ми не підемо. Будь ласка, вийдіть iз автомобіля.

— Ви хто така? — спитав батько.

— Альма Ле Фей Сапсан, тимчасова голова Ради імбрин і директриса цих дивних дітей. Ми вже зустрічалися раніше, хоча навряд чи ви пам’ятаєте. Діти, привітайтеся.

У батька відвисла щелепа, а мама стала дихати часто-часто. Діти помахали руками, Оливка левітувала, Клер відкрила рота на потилиці, Мілард — костюм без тіла — покрутився на місці, а Емма, ідучи до відчиненого вікна з боку мого батька, запалила в долоні вогник.

— Здрастуйте, Френку! — мовила вона. — Я Емма. Ми з вашим сином — добрі друзі.

— Бачите? — спитав я. — Я ж вам казав, що вони існують!

— Френку, забери нас звідси! — пронизливо заверещала мати і вдарила його по плечу.

Доти батько сидів, мов закляклий, але після цього наліг на клаксон і вдарив ногою по педалі газу. З-під колес бризнули мушлі, й машина рвонула вперед.

— СТІЙ! — закричав я, бо ми помчали просто на моїх друзів. Вони всі порснули в обидва боки — всі, крім Бронвін. Дівчина просто вперлася для надійності ногами, виставила вперед руки й ухопила нашу машину спереду. Нас інерцією кинуло вперед, і авто спинилося. Колеса марно крутилися в повітрі, а мама й дядьки аж завили від жаху.

Машина заглухла. Фари згасли, затих двигун. Поки мої друзі оточували її з усіх боків, я спробував переконати рідних заспокоїтися.

— Не бійтеся, це мої друзі, вони вам нічого не зроблять.

Дядьки зомліли, їхні голови безсило похилилися на мої плечі. А материні крики мало-помалу стихли до схлипувань. Знервований тато сидів з широко розплющеними очима.

— Здуріти здуріти здуріти можна, — усе бурмотів він собі під носа.

— Залишайтеся в машині, — попередив я. Потім простягнув руку над непритомним дядьком, відчинив дверцята, переліз через нього й вискочив надвір.

Ми з Еммою бурхливо обійнялися: стиснули одне одного міцно й кружляли до запаморочення. Від хвилювання я навіть говорити не міг.

— Що ти… як ви…

Я весь тремтів і досі думав, що сплю.

— Я отримала твого електричного листа! — радісно відповіла вона.

— Мого… імейла?

— Так, не знаю, як там воно називається! Від тебе довго не було звістки, я стала хвилюватися, а потім згадала про ту машинну скриньку, яку ти для мене зробив. Горацій відгадав твій пароль, і…