Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 95

Після цього скороспілого шлюбу Василь Кобизевич вирішив, що дотеперішнє прізвище вже не відповідає його становищу. Отож став називатися Ходикою — мудрецем чи хитруном, так його історія й запам’ятала.

Звичайно, Василь Ходика подбав про те, щоб увійти до київського магістрату і посісти там гідне місце, от хоч би райці. Але швидко перестав вдовольнятися і своїм купецько-міщанським станом. Він мусив стати шляхтичем!

І став. Завдяки грамоті, виданій нібито ще 1568 року литовським гетьманом Григорієм Ходкевичем про те, що «земянин господарский повету Овруцкого, Василий Ходычич-Кобызевич, отбыл службу военную в два коня». Як уточнює Антонович, 1568 року Василь Кобизевич жив не в Овруцькому повіті, а в Мозирі, і не називався ще Ходикою. А трохи пізніше, 1589 року, з’явилася ще одна королівська привілегія, яка твердила, що брати Василь, Федір та Іван Ходики-Кобизевичі неабияк відзначилися під час московської війни при королю Стефанові Баторію. Брати, звичайно, далі Києва не бували, а привілей, як писали їх противники, купили за гроші, вкрадені у магістрату — «за гроши мєские киевские выправили шляхецтво». А по дорозі до омріяного шляхетства Василь Ходика ще й гарбав, де попало, так втрапило йому в руки село Криничі неподалік Києва. Захапавши Криничі, він ще раз перейменувався, щоб вже зовсім позбутися цього плебейського Кобизевича, і став називатися Ходикою-Криницьким. А його син — і попросту Криницьким.

Траплялося йому грабувати й монастирі, на що тодішнє суспільство дивилося досить криво (попри те, що городяни вічно судилися з монастирями за ярмарки і шинки); дрібнішу шляхту та й інших міщан. І тут вони з Аксаком і зійшлися: Василь належно оцінив юридичні таланти Яна Аксака і став його клієнтом. Спільно вони облаштували чимало сумнівних справ, аж доки Аксак не вирішив, що годі, треба й про себе подбати. В нього тоді в розпалі був судовий процес за Мотовилівку, в Ходики — у такому ж стані інша судова справа, яку я, не вигадуючи нічого, назву, слідом за Михайлом Старицьким «тяганиною за Басань».

Ми ж поки що переведемо подих і вирішимо, як нам оцінювати дотеперішню діяльність Василя Ходики, він же Кобизевич, він же Криницький. Хтозна, можливо, вмілий біограф зумів би все це перетрактувати у позитивному руслі, підкреслюючи такі риси свого героя, як безсумнівну енергійність, гострий розум, неабияку відвагу (для того, щоб увійти в зачумлений дім, потрібна була не менша відвага, ніж для битви із найлютішим татарським загоном). Та й, зрештою, хай би в який спосіб Василь Ходика одружився з Посею Митковичівною, не схоже, щоб цей шлюб виявився невдалим. Навпаки, якщо виходити з кількості потомків (доньки Настасія, Людмила, Тетяна, Богдана, Олена, син Федір) і виразної турботи батька про їхнє майбутнє (дочок віддав заміж за добрих шляхтичів, синові залишив велике майно і шляхетський титул), то все виглядало непогано. Що ж стосується майнових суперечок із братом дружини, то такі суперечки, навіть між найближчими родичами, не були рідкістю в його часи і траплялися також у цілком шанованих Балик.