Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 94

Починали вони з дуже низького старту. Якийсь їхній предок на ім’я Кобиз (тюркське слово, однокорінне з «кобза») був одним із татарських полонених князя Вітовта, згодом приписаних до мозирського замку як замкові слуги. Його потомки охрестилися, стали називатися Кобизевичами і дістали якусь невелику земельну вислугу.

На початку 16 ст. на цю земельну власність претендувало два рідні брати — Федір та Іван. Оскільки за законами князівства земля поділу не підлягала, то вся дісталася старшому брату Федору, а молодший помандрував у світ. Добрався він до Києва, тут поміняв прізвище на Фіц, зайнявся купецтвом і розжився, залишивши чималий маєток єдиному синові Устиму. Все б гаразд, але в Устима, попри шлюб з Гальшкою Кошколдівною, представницею заможної київської родини, дітей не було.

І це при тому, що потомків Федора було аж забагато — десятеро, з них восьмеро синів. Прожити з невеликого земельного надання було годі, довелося потрохи підторговувати в Мозирі. Тим часом батько помер, земля відійшла старшому синові, що саме десь воював, торговий заклад — другому по старшинству, решта братії, виділивши придане сестрам, поділила миски і ложки (кожен зі спадкоємців дістав по одній срібній ложці і по дві олов’яні тарілки) та задумалася, як жити далі.

Найхитріший і найрозумніший з братів, Василь, згадав про київського родича. Він вмовив ще двох своїх братів, Федора та Йова (Івана), продати спадок і разом з ним рушати до Києва. Грошей, правда, забракло, тоді братчики грабунком відібрали ту частку, що мала би дістатися старшому брату (він ще довго з ними судився), з тим і помандрували.

Київський родич зустрів їх привітно, допоміг обжитися і знайти собі заробіток на перший час. Але, якщо він думав, що родичі займуться чесним ремеслом і торгуватимуть, за його прикладом, зі Львовом, Кримом, Молдавією, а то й Москвою, то помилявся. Братчики, особливо ж Василь, хотіли всього і відразу.

А щастило цьому Василю так, ніби за допомогою нечистої сили. Що там — йому допомогла навіть чума, епідемія якої в 1572 році зачепила Київ. Заразившись, майже вимерла заможна родина київських міщан Митковичів, вижили тільки донька Євфросинія, звана Посею, і її брат Федір, тоді малий хлопець. Василь Ходика був єдиним, хто відважився їх відвідувати під час хвороби — і не встиг магістрат опам’ятатися, як Пося і Василь оголосили про свій шлюб, а заодно Василь пред’явив права на опікунство над малолітнім Федором Митковичем. Зайве пояснювати, що, дійшовши «зупольних літ», Федір Миткович довго відсуджував свою спадщину і насилу зумів видерти сяку-таку компенсацію..