Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 89

Але коли б то річ зводилася лише до недоречних мод!

«— Скажімо, що війт наш славний і твердо за наші права стоїть, і давнини міцно тримається, та куди йому проти цих собак!

(...)

— Нехай повернуть нам наші давні вольності, яких ми заживали за старих королів, — вів далі війт, — щоб знову все сталося у славному городі, як і здавна було!

(...)

«Правда, нема таких маєтностей, які от тепер придбав собі Ходика, зате давнє добро, дідівське, чесно нажите, а не награбоване, як у тих харцизів!» Війт сердито стукнув палицею по снігу. Ех, не лежить його серце до цих нових людей, себто, отак не лежить, а що поробиш? Дожився, пане війте, до краю, довелося на старості літ у Ходики допомоги шукати, до нових звичаїв звикати...

(...)

— Старе, старе!! — війт усе більше і більше гарячкував. — Старе тепер нікому непотрібне... Нове йде... Та коли б ти старе пам’ятав, то не смів би такі речі серед вулиці вести!»

Що ж, цього разу давнина наче перемагає.

«Будемо жити, як здавна бувало! Ти за нас, а ми за тебе будемо стояти, як досі стояли і як здавна стояла наша київська земля!

Житимемо старим звичаєм, без сварок і суперечок.

— Гей, панове городяни київські, цехмайстри, майстри і підмайстри, кушніри, золотарі та кравчики, — гучно кричав пан війт, скликаючи гостей, — ковалі, сідлярі і шевчики, чоботарі та каменярі, столяри і теслі, олійники, воскобійники, всі почесні крамарі та городяни київські, всіх прошу на широкий двір, на веселий пир старожитнім звичаєм, давнім звичаєм, як бувало і за наших дідів та батьків. «Яко мы никому не велим старовыны рухати, а новыны уводыты».

Та ба! Ми-то добре знаємо, що перемога ця тимчасова і більше уявна, адже новина вже з усіх сил грюкала в двері. А то й пробиралася потихеньку до самого серця міста, часто запевняючи при цьому, начебто єдина її мета — захистити добру святу давнину.

На цьому етапі обговорення можна вже визнати, що загальне тло київського міського життя описане. Пора нам братися за персоналії. Сподіваюся, що цей опис виявиться цікавішим. Адже хоч би як ставитися до тодішніх киян — мали вони чимало вад! — то одне безсумнівне: їхнє життя не було ні нудним, ні убогим. Навпаки, якби зібрати докупи усі ті пригоди, що випали на їхню долю, і ті авантюри, які часто самі вони й влаштовували, то вистачило б на цілу пригодницьку бібліотеку.

Ми, однак, не піддамося спокусі романтизувати дійсність, а писатимемо все суворо і згідно з правдою.

Наскільки це можливо.

Яцько Балика та інші київські війти

(Приведені у цьому підрозділі відомості та цитати, які не мають спеціальної відмітки, взяті з не раз уже згадуваної книги Н.Білоус.)

Першим київським війтом, відомим нам з документів, був Ганко Онкович Михайлович (згадується у листі-посесії від 15 квітня 1542 року»). Серед інших війтів важливими для нашої теми (себто підведення історичного фундаменту під цілком начебто авантюрні повісті) є такі: