Читать «Червоний диявол» онлайн - страница 87

Жарти жартами, але кияни ранньомодерної епохи дуже всерйоз переймалися питанням про київські шинки і правом шинкувати на території міста. Монопольне право на це шинкування і на заборону будь-якої торгівлі горілкою без дозволу міської влади вони мали від кінця XV століття, сплачуючи за це право спеціальний податок, званий капщизною. Але деякі особи, що претендували на особливе становище, усе-таки порушували монополію, або запевняючи, що торгують не на території міста (ніхто точно не знав, де ця територія закінчується), або ж добивалися, щоб підвладні їм ділянки виводилися з-під міської юрисдикції (така територія звалася юридикою). Це серйозно зменшувало міські прибутки і обурені кияни жалілися королю, що не в силах сплачувати капщизну. Хто пригадує, у «Червоному дияволі» війт дуже переймався цією проблемою. Так воно було й історично.

Як подумати, то кияни з такою ж пристрастю сприймали питання про те, кому належать київські шинки, як і про те, кому належать київські храми. Але це останнє заслуговує окремого розгляду. Ми ж поки що розглянемо певний ідеологічний пункт.

Добра давнина і грізна новина

Ми звикли до уявлення, що з бігом часу становище основної маси людей, їхній рівень життя й добробуту та соціальний устрій покращуються. Хоча й нарікаємо інколи на занепад звичаїв порівняно зі старими добрими часами, все-таки не дуже б хотіли у ті добрі старі часи перебратися. І загалом віримо у науковий, технічний, суспільний та всякий інший прогрес.

Варто б, однак, пам’ятати, що ця ідея прогресу є доволі свіжою, сформованою чи не в добу Просвітництва. В попередні історичні епохи люди думали зовсім інакше. Античність вірила у золотий вік на початку існування світу, який потім змінився іншими віками, кожен гірший за попередній, аж до найгіршого, залізного, що вже припав на їхню долю. Людина середньовіччя і раннього модерну протиставляла давнину новині. Давнина була доброю, випробуваною часом, суголосною потребам та звичаям, новина — щонайменше підозрілою, а то й відверто зловісною, нічого доброго вона не приносила, від неї слід було забезпечуватись та захищатися.

Це загальне уявлення домодерної Європи і, мабуть, усього домодерного часу взагалі, однак кияни XVI століття мали особливі причини протиставляти давнину новині, віддаючи рішучу перевагу цій першій. У майже забутій, замерхлій, але все ще живій десь у глибинах історичної пам’яті давнині зостався золотий Київ з могутніми князями, величезна держава, знана і шанована у всьому світі, прекрасні храми, розкішні будівлі, — годі було сумніватися в їхньому існуванні, адже досі зосталися їхні сліди та руїни.

Повільно відходив у давнину Київ литовської доби, — з добрими толерантними князями і королями, які дбали про місто, давали йому всілякі пільги та привілеї, не чіпали усталених форм життя, не накидали величезних податків. Забувалися, натомість, розорення, пожежі, епідемії та інші нещастя, які не щадили той давній Київ.