Читать «На другому березі (збірник)» онлайн - страница 108

У 1928 році Богдан-Ігор Антонич закінчив гімназію й записався на гуманітарний факультет Львівського університету. Він студіював слов'янську філологію на гуманітарному факультеті. Вступ студентів непольської національності в університет обмежувався процентною нормою, що не перевищувала 10 відсотків. У ці 10 відсотків і входили такі самородки, як Антонич. Та, незважаючи на вроджені здібності, і їм не світили легкі перемоги на ниві науки. На жаль, наукова кар'єра Антонича не склалася. Дійшло до того, що магістру філософії Б.-І. Антоничу – він отримав диплом у травні 1934 року – було відмовлено в подальших студіях славістики в Болгарії, хоч його й рекомендував впливовий професор Г. Гертнер, а сам Антонич успішно склав державний екзамен і отримав ступінь магістра польської філології за чудову мовознавчу магістерську роботу. Для нього почалася важка доля літератора й журналіста, що мусить заробляти на хліб пером. Він друкує в газетах і журналах вірші, статті про літературу й мистецтво, якийсь час редагує молодіжний журнал «Дажбог».

Необхідно зауважити одну особливість Антоничевої вдачі. Він не займався ні політикою, ні пропагандою, ні голосними громадськими справами, як багато хто з письменників, бо вважав, що в кожній галузі повинен працювати тонкий знавець. Тільки-но Антонич відчував, що до нього висуваються не ті вимоги, які можна ставити до поета, він переривав стосунки з такими людьми, співробітництво з часописами. М. Ільницький цілком справедливо пише, що тільки через політичні спрямування Б. Кравціва, який почав керувати журналом «Дажбог», і Д. Донцова, який перетворив «Вісник» на рупор національної ідеї, Антонич перестав публікуватися в цих часописах. Не витримав він і релігійного спрямування журналу «Дзвони», відійшов від нього, чим поетові дорікнули навіть у некролозі. Але не можна звинувачувати Антонича в аполітизмі й байдужості до національної ідеї. Досить лише прочитати вірш «Слово до розстріляних» (написаний у грудні 1934 року), в якому йшлося про когорту митців Розстріляного Відродження, щоб зрозуміти, як боліли Антоничу найтяжчі втрати його нації.