Читать «Смак заборони» онлайн - страница 152

— І розставляють ноги…

Вона знову засміялась і навіть ляснула себе по коліні:

— Ти розумієш, Адко… Ні, але ж ти дівчина розумна, ти повинна розуміти… Ось такі дикі провінційні Лоліти слухають його з роззявленим ротом. Він блефує і створює собі образ такого демократичного інтелектуала, але всі його знання почерпнуті з двох-трьох паршивих книжечок. Він же зовсім порожній усередині, знаєш, — вона знову була за міліметр від мого вуха, — я просто отетеріла… Він веде такого спеціального зошита, куди записує «розумні думки».

— Як старшокласниця?

— Ага! Мене це просто добило. Мені взагалі здається, що в нього десь сидить якийсь страшний комплекс і він просто самореалізується за рахунок цих дуреп. Ні, ну що вона в ньому знайшла?

— Хто?

— Та сестра твоя… Ні, я просто не розумію, як вони погоджуються, як вони йдуть на це?

— Ну… він гарний.

— Хто?! Він?!

— Ну…

— Та він же страшний! Адочко, він же схожий на лису мавпу, на сповнену претензій лису мавпу!

— Не знаю… Якось про це не замислювалася. Я більше з Танею і Вірою спілкуюся.

— Ой, а Віра! Єдине гарне в ній те, що вона мені тут показала трохи дійсно класних вправ. А взагалі, ти, дурненька, навіть уявити не можеш, що в них там діється. І тут я цілком солідарна з твоїм татом — нема чого біля них крутитися.

— Чому?

— Вона ж просто зводить з ним дівок. Так вона його може біля себе притримати, ось і жертвує всім, навіть власною дитиною.

— Та ну?

— Але ж ти спочатку думала, що вона — його дружина, а Танька — дочка?

— Звичайно, всі так думають.

— Так отож! Ти що, не розумієш, що він ними просто прикривається? З вигляду така благопристойна сімейка. До них спокійно відпускають своїх дочок — там кавусика попити, у карти з малою порізатися, а далі вже починається капітальна обробка й дівчисько потім і «на танці», й «погуляти» відпускають без жодних задніх думок.

— Та ти що…

— А вони, малолітні дурепи, вуха порозвішували…

— Ноги порозсовували…

— Еге ж, а з вигляду все благопристойно. Ет… зажди, ти їх ще в повному складі не бачила! Тут наприкінці липня — в середині серпня таке діється! Ох і відриваються ж вони! Там дід у них такий є, пузатий і хтивий… Слухай, — вона знову присунулася до мене й взяла за руку, — і ти ж там увесь час у карти граєш, в нього під самим носом. Чіпляється?

— Ну… не знаю…

— Так, так, так, — вона зазирнула в мої опущені очі, — ану викладай!

— Загалом, тоді, в 93-му, він мені таку гидоту розповідав…

— А зараз?

— Після тієї історії, мені здається, він не відчуває до мене особливої симпатії.

— Та годі тобі, він же бодай щось казав?

— Ну, так… Пропонував прямим текстом, нахабно, типу, ходімо, я знаю місце в парку, і всяке таке.

— А-а-а! — вона, сміючись, затулила рота долонею. — І що?

— А нічого. Якби я навіть і хотіла, то мене б тато не пустив.

— А ти хотіла?

— Ні, звичайно!

— А що ти йому відповіла?

— Щоб відвалив.

— А він?

— Сказав, що в мене плоскостопість, що коліна якісь неправильні, а це все лікується сексуальною енергією.

Вона знову голосно засміялася. Татусь вистромився з-під пірсу, стурбовано й роздратовано глянув на мене. Анна весело помахала йому й жестом показала, що ми незабаром скінчимо.