Читать «Смак заборони» онлайн - страница 134

Він і не думав казати мені щось заспокійливе.

— Ти що своїй сестрі наплела? — пальці вчепилися в моє зап’ястя, коли я тупо спробувала вирватися. Я безпорадно глянула в холодні скельця його темних окулярів.

— Мовчиш? Кому було сказано, просто сидіти тихо й мовчати?

— А кому було сказано не ї… мене в ім’я вашої сраної гармонії?! — з несподіваним запалом вереснула я, помічаючи осудливу вібрацію куполоподібних тілес, розпростертих на сусідньому лежаку.

Хватка потвердішала.

— Не пхай свого носа не в свої справи й перестань брехати. Я ненавиджу брехух.

Я сіпнулася саме тої миті, коли його крицеві пальці зневажливо розтислися, не розрахувала сили й боляче вдарилась об білу металеву трубу, що підтримувала тент. Гепард лише коротко посміхнувся й наступної миті плавно, граючи хижою мускулатурою, ішов назустріч виниклій із пекельних глибин сестрі.

Abend

Потираючи хворого лоба, сиділа я на рідній кухоньці та тихо й переконливо скаржилася татусеві на життя. Скаржилася на сестрину поведінку (безпардонну), яка призвела мене до (сам бачить) такої ось депресії. Їй необхідно допомогти отямитися, врятувати сім’ю, вберегти від краху. А потім, і далі потираючи ґулю над оком, длубалася в омлеті з помідорами:

— А ти взагалі знаєш, що вона з цим уже переспала?

Без паузи він відповів: «Так». Проте констатація факту з мого боку його вочевидь зачепила за живе, й обоє ми, по-своєму неспокійні, сиділи зі складеними руками перед плитою, на якій дозрівав компот. Він дуже засмучений, і навряд чи буде підтримувати з Миркою будь-які стосунки ever after («що в тебе на лобі?» — «об пірс»). І необхідно щось робити, бо ще не пізно зупинити розростання надзвичайно неприємного конфлікту. Я барвисто уявила залучення всього нашого численного сімейства, включаючи родичів близьких і не дуже. М-да. Разом із компотом (одночасно) дозріла й батьківська рішучість, і поки я охолоджувала його, переливаючи з чашки в чашку — він пішов до сестри для з’ясування стосунків.

Її вдома не виявилося. Вона з Марійкою залишилася на пляжі (точніше, це ми її з собою не взяли, що, варто зауважити, малу зовсім не засмутило). Їх не було вдома, коли я лежала, запечатана немилістю, під пом’ятим простирадлом. І коли було погашено світло і я посилала гірку сльозу цвіркунам під вікном.

Усе було так: увійшло в безсмертну вічність — і шелест трави, й чийсь голос надворі, й далекі, притишені співи цикад, і цвіркуни та гавкіт собак, і «московський біт», який стелився завісою крізь сутінки над деревами й морем, і місяць на індиговому небі з Ялтою, у безгучній і співочій, далекій і водночас близькій скриньці мерехтливих вогнів. Уявлення Адори про волю. Що я віддала б, аби виявитися зараз там — у епіцентрі цього вогнистого нічного життя з яскравими променадами, пивом, що ллється рікою, та запальним басом дискотечних динаміків! Ет, місяцю-місяцю, чим би я тільки не поділилася з тобою, якби ти проніс мене таку, яка я зараз, крізь цю прірву часу, коли я сама зможу розпоряджатися своїм життям і полечу так далеко, що ніколи не бачитиму своєї вузької клітки з пекучим едемом за важкими ґратами!