Читать «Ой ти, хвиле, синя хвиле!» онлайн - страница 8

— Вони, може, журилися за мною, а може, й бідували! — вигукував часом він. — Як ти гадаєш, вони справді бідували? А я собі розкидався грішми, скоро опинявся на березі!

Я казав, що його родина начебто якось давала собі раду, але, звісно, тільки завдяки пильній праці.

— Я таки свиня свинею, сам бачу! Вони могли б гарненько обійтися тим, що плели б якусь одіж та часом дозволили б у місті собі філіжанку кави, якби я трохи притримував свою платню. Але такі вже ми, моряки, люди! Господь, певне, був страх який заклопотаний, коли нас творив, бо забув додати нам затичку. Тиняєшся отак навколо землі, гаруєш, наражаєшся на небезпеку, а все ж більше як два роки не витримуєш. Гроші як були, так і нема, і сам ніяк не навчишся ходити по суходолі. Бо на морі, бач, забуваєш ціну грошам і жінкам теж. Кожна спідниця в твоїх думках стає янголом. І як ти сходиш на берег і кишеня в тебе натоптана грішми — часом платнею за цілих півроку, — то ти ніг під собою не чуєш, так тобі легко й гарно. А на всіх набережних стоять люди, жадібно лапають тебе за кишені, і тебе опосідає втішне з біса почуття, що ти все годен купити. Ото й шпурляєш далерами в їхні виголоджені пики, одному за те, що він кривоносий, іншому — що торік безсоромно обдурив тебе на гнилому крамі. По-дурному, я знаю, та коли попадеш на берег з двома-трьома добрими приятелями, то страх хочеться посміятися з усього того. Тоді не думаєш про стару матір, про дружину з дітьми — просто пливеш, куди тебе несе. А там гульк: у кінці якогось завулка чи вулички стоїть чарівний замок з червоними ліхтарями й червоними завісами, а в ньому сидить принцеса. Нафарбована, як лялька, зітхає: ціле життя вона тужила за кимось. І той хтось — ти. А за кілька день, як отямишся, то вже нічого нема, ні грошей, ні нового вбрання, ні сорочки, сидиш на набережній у якомусь дранті.

І тоді згадаєш про домівку, і такі тебе обсядуть думки, що аж голова лускає. Вертатися додому жебраком, звісно, не хочеться. І немає іншої ради, як продаватися ще на рік чи на два. А які. чудові хвилини випадають, коли вночі стоїш на вахті серед безмежного океану, підраховуєш зароблені гроші й думаєш про тих, що на тебе чекають дома…

Але тепер уже все це минулося. Там, на Сході, Петерові довелося скуштувати гіркої, і обставини примусили його тримати себе в руках. Він уже балакав про це зі «старим», і вони разом дійшли висновку, що в жадному порту він не повинен сходити на берег.

— Я вже чекаю та й чекаю, — зітхнув він, — але тепер, хвалити бога, лишився тільки Гамбург. Аби швидше попасти на данську землю, а там уже нема чого боятися. А ось і наслідок, глянь. — Він вивернув свого пояса. — Тут money enough{Доволі грошей (англ.).}, щоб удома взятися до чогось. Сто фунтів золотом, як один гріш, це крім того, що мені ще належиться. А як же мені важко було досі втримати їх, щоб ти знав! Я думаю купити шхуну й перевозитиму камінь у себе вдома.