Читать «Пасажири вільних місць (збірка новел)» онлайн - страница 126

Малий відслонив обличчя — певне, зі страху. Але не дивився на Матіса: відвернув голову й став випручуватись йому з рук.

Не знаючи, чим забавити сина, Матіс підвів його до точила й сам почав крутити за корбу так, що вода розбризкувалась на долівку. Хлопчина дивився недовірливо, намагаючись триматися ближче до дверей, одначе нишком стежив за точилом, а як вода хлюпнула йому на ногу, навіть усміхнувся.

— Ану чи ти зумієш покрутити так, щоб вода досягла до тата? — сказав Матіс, відступаючи до дверей; він уперше назвав себе татом.

Хлопчина все ще боязко підійшов до точила, та швидко розгулявся і забув про страх. Матіс теж тішився, дивлячись, як вода здіймалася з-під каменя, мінилася опаловими барвами і, мов півнячий хвіст, дугою спадала додолу. Він надолужував, хоч трохи запізно, своє дитинство і грався так само захоплено, як і малий.

Перший час Ганс був ще не сміливий, і Матісові самому доводилося підходити до нього. Батька журила, навіть сердила синова недовіра, але що він мав діяти? Матіс, як міг, розважав хлопця, ходив рачки, вдаючи звіра, а як і це не допомагало — зваблював його точилом.

Та ось малий сам підійшов до батька й тицьнув свою ручку в його велику долоню. Матіс здивувався, як швидко дитина може все подарувати й забути, і йому стало соромно.

Чогось незвичайного годі було по цьому сподіватися: серце Матісове давно вже запеклося, і йому важко було перемогти себе. Але з хлопчиком він немов заново переживав своє дитинство, таке, як воно мало бути. Тому він уже не міг жити без малого.

Точило стало початком усього: розваг і спільної праці. Ганс підростав, і дитячі забави заступила ще цікавіша за них робота: хлопець навчився ловити рибу, давати собі раду з вітрилом, допомагав батькові в полі. Вони завше й скрізь були разом, не могли обійтися один без одного, і поволі їхня приязнь міцніла. Всі люди вважали Матіса за незрозумілого дивака, і тільки з хлопцем він почувався добре.

«Не хочу, щоб його життя склалося так, як моє», — казав Матіс сам со^і й дбав, щоб син мав більше волі. Коли інші заводили мову про Гансове прийдешнє, Матіс сердито перебивав їх: мовляв, хлопець, як настане час, сам собі вибере те, чого захоче.

Матіс добре знав, чого той захоче, знав набагато раніше за самого Ганса. І журився тим. Однак поборов у собі прикре почуття і після конфірмації сам повіз сина до міста й напитав йому роботу на судні. А вернувшись додому, відразу подався до дровітні. Тепер він там сидів цілими днями, думав свої гіркі думки й мимохіть колупав нігтем м’який точильний камінь. Життя без хлопця стратило для нього всякий глузд.