Читать «Сім стихій» онлайн - страница 31

Він пояснив:

— Застаріла конструкція, нездатна до самовідновлення.

— Дістань що-небудь ще, — поставив я вимогу, — аби можна було розплющити прут.

— Первинні задачі не програмуються. Їх розв’язує Енно.

— Сам знаю, але ж ти тямущий хлопець. Придумай щось.

— Добре, — сказав кібер і висковзнув за двері.

За чверть години він з’явився з масивною іржавою болванкою, яку можна було втримати хіба що обіруч. Потім я пішов до Енно з пляшкою рому і за годину повернувся з мідною ручкою для майбутньої кавоварки. Весь цей час кібер чекав на мене; він знудьгувався за роботою. Я поміркував кілька хвилин і відіслав його на палубу, щоб він відв’язав від шлюпки якір і приніс у каюту. Він почав був заперечувати, але я пояснив йому, що чим менше в Енно буде під рукою музейних експонатів, тим краще з огляду на його власну безпеку.

— Тож краще поцупити якір разом із шлюпкою, — закінчив я, і це остаточно переконало кібера.

Проте зрозумів він мене буквально. Якір він відрізав, а шлюпка опинилася за бортом. Кілька днів після цього випадку Енно якось підозріло дивився на мене й раз у раз переводив розмову на тему морської романтики і далеких мандрівок, коли без шлюпки обійтися просто неможливо…

Отже, ми озброїлися цими інструментами. Якір правив за ковадло. Ручку ми приварили ультразвуком. Кавоварка була готова. Я ще раз потер її піском і підігрів на електронному термостаті, щоб метал трохи окислився.

«Цікаво, чи Сооллі коли-небудь бачила свічку? — подумав я. — Мабуть, ні. Сувенірні свічки забуто ще в минулому столітті. Треба спробувати? Вже коли щедрість — то щедрість!» Від мого кібернетичного співбесідника я взнав деякі дані про стеаринову кислоту.

— Спробуємо? — запитав я.

Він кивнув своєю круглою симпатичною головою і кинувся на пошуки мила та сірчаної кислоти. Далі настругав мильних стружок, залив їх водою, розмішав, поставив суміш грітися. Розвів кислоту й обережно влив її у розчин мила. Після того, як на поверхню спливла біла маса, він показав на неї своїм механічним перстом:

— Стеарин.

Він просушив його, загорнув у мій рушник. Відрізавши від рушника суху смужку, зробив гніт, розплавив стеарин. Опустив гніт у склянку й залив стеарином до верхнього краю. Склянка лопнула, кібер вибачився. Проте свічка була готова.

Я впакував подарунки в коробку й відпустив помічника. (Ми проморочилися з ним увесь день).

Мені сказали, що гості зберуться в лабораторії. Я прийшов туди без запізнення, в цю нудну й прохолодну обитель розуму, одначе нікого не застав: світилися холодні скляні циліндри, у колбах сновигали якісь мурахи. Я відчув себе геть загубленим у цьому безрозмірному просторі, де нечутно дихали кондиціонери, а гіроскопи зупиняли не тільки найменшу хитавицю, а й, здавалось, і сам плин часу.

Ось де ховала Сооллі від людських очей Кощієву голку! Серед звичайних клітин трапляються і такі, що не хочуть помирати. Наче енергія росту не убуває, як майже завжди, а залишається незмінною або зростає з часом. Досі, я це знав, не було зібрано більш-менш представницької колекції, до якої належали б навіть найголовніші види.