Читать «Сім стихій» онлайн - страница 118

Ось виписка з однієї праці:

«Світлова обробка насіння рослин пришвидшує його схожість та ріст ростків. Втручаючись в інтимне життя клітини (тисячі разів прострілюючи листок чи пилкове зерно), кванти світла впливають на фундаментальні процеси у ній. Вони стимулюють формування мембранної (плівкової) системи тих часток клітини — хлоропластів та мітохондрій, в яких відбуваються енергетичні процеси; вони посилюють активність ферментів — каталізаторів хімічних реакцій. Проте найважливіше — світло-імпульсне опромінення впливає на синтез білків та нуклеїнових кислот, на хромосоми і гени, що відповідають за спадковість».

Супутники та сонячні батареї… Радіохвилі переносять енергію, яку прийняли, на Землю. Вага таких станцій — тисячі тонн. Дають же вони тисячі мегават. Це перший крок на шляху розширення ресурсів: людину вже не задовольняє та частка променів, що самі по собі потрапляють на планету. Супутники — це її високо підняті долоні, що ловлять світло. Радіолінії-це нерви й артерії, по яких струмує кров, тепло, енергія.

І ось Проект. І Сонцеград на березі океану. Новий крок у грядуще. Поки що не крок. Не надто захоплюйся, Ірино. Спроба. Проте це не лише тепло, світло. Не лише рука планети, що розпростерлася до самого світила. Чи можна управляти світлом зірок? Ось у чому суть. Управляти зірками…

14 грудня. Сніг. Морозяно. Ходили на лижах. Шукали під снігом брусницю. Сонце низьке, біле. Довкола снігова напівтемрява, іній, голубуваті шапки ялин, світіння кристалів, колюче повітря, слизький лід на сучках, чорні струмені холодної, що не замерзла води, сліди зайців та лисиць, багаття біля прогулянкових єлей, димчасто-прозорі траєкторії лайнерів, перші лавини на крутих схилах у заповіднику, останні острівці зелені біля теплого джерела. Розкуйовджений кущ з новою травою під ним, засніжений, мальовничий, ніби старий чаклун, причаївся біля лижні. Дзвінка луна в долині.

3 лютого. Ось і минув ще один мій рік. Тут минув. У Сонцеграді. Я тепер не так спрагло накидаюся на книжки. Нудьгую? Скільки у мене ще днів попереду? Не знаю… не знаю…

26 березня. Сон. Начеб я все пригадала.

27 березня. Мені знову кепсько і нічого з цим не вдієш, така вже я. Що ж буде далі?.. Пішли увечері до Олександра Валентиновича. Кілька чоловік. Частував тайговим чаєм з брусницею. Казав, що залишилося небагато. Невдовзі запустимо установку. Залишилося небагато — що це означає для мене?.. Розповів про запуск дальнього корабля. Це вже другий цього року. Відпрацьовуються нові системи. Сказав: невдовзі політ до Близнят. Невдовзі політ. Тепліше і світліше мені, бідному звіряткові.

4 квітня. Сонце пече. Останні бурульки. Весна. Тепер уже назавжди… Я не боюся спогадів. Хай повториться знову, я не відмовлюся від жодного із днів. Пора: невдовзі політ. Я дізналася багато про що. Тільки так я і могла про все дізнатися. І не інакше. Не було у мене іншого шляху до них.