Читать «Цифровий, або Brevis est» онлайн - страница 2
Марина та Сергій Дяченки
* * *
— Арсене! Зніми, нарешті, навушники!
Він кліпнув. Схема, вже майже склавшись, вислизнула піском крізь пальці.
— Арсене, я до тебе двадцятий раз звертаюся! Ти що, оглух?!
— Ні.
Перед очима плавали кольорові плями. Він з силою потер лице; мати стояла в дверях, зчепивши на грудях пальці, — жест, що означав роздратування і водночас непевність.
— Кличу тебе, кличу! А ти, наче зомбі, втупився в монітор і не реагуєш!
— Пробач, я не чув.
— Викину коли-небудь цей проклятий комп’ютер… Іди вечеряти!
— Я вже їв.
— Уроки зробив?
— Так.
— Перестань зазирати в монітор! Іди хоч чаю з нами випий, батько тебе тиждень не бачив.
— Ма… У мене дуже мало часу.
— З батьками за столом п’ять хвилин посидіти — немає часу?
Він завагався.
— П’ять хвилин.
— Дякую, — сухо сказала мати.
* * *
Проти нього справді грали, грали серйозно. Його агентів виціджували, вистежували, розколювали й перекупляли. Будь-яка комбінація, навіть найтаємніша, в останню мить опинялася під загрозою. А тепер ще Блазень — особа й насправді темна, як його нік. Блазень з’явився нізвідки з колосальною грошвою. Сам Блазень — фігура нікчемна, але хто стоїть за ним? Чиє замовлення? Занадто багато тих, хто хоче усунути Міністра. Швидка кар’єра привертає увагу… Його попереджали.
На кухні затишно світилася лампа, й кружляв медовий вир у коричневій чашці чаю. Батько добирав слова, це було помітно по крихітних зморшках на переніссі. Він почувався винним: часу на сина в нього як не було, так і немає, а відчуження росте. А ще ж не забулися чудові дні, коли Арсен був маленький, коли вони щосуботи ходили в зоопарк, а щонеділі — в гості, або запрошували гостей до себе…
— Синку, ти чого такий млявий? — батько вирішив почати розмову, однак не знайшов правильних слів.
— Утомився.
— Хочеш, у неділю в кіно сходимо?
— Ні, дякую. Я вдома відпочину.
— Навіть не питаєш, який фільм?
Він знизав плечима:
— Я не люблю кіно.
— А що ти любиш, крім свого комп’ютера? — тихо й гірко втрутилася мати. — Книжки? Коли ти востаннє розгортав…
— Ма, ну чого ти знову. Я дуже перевантажений.
— Чим це?
— Усім.
Мати сумно похитала головою. Сама вона в Арсеновому віці читала запоєм, і батьки силоміць відривали її від книг… Так, авжеж.
— Я у твоєму віці читала запоєм, мене батьки силоміць…
Її передбачуваність його засмутила. Тому він дозволив собі невеличку нетактовність:
— Часи змінилися, мамо. Подивись: ти ж тепер сама нічого не читаєш, крім блоґів.
Вона спалахнула.
Арсен знав — щойно всі підуть з кухні, вона одразу витягне з сумки ноутбук, під’єднається до Інтернету й порине у свій Живий журнал. А батько, щойно побачить, що Арсен і мати зайняті, — піде до себе й увімкне телевізор. Вони обоє відчувають, що роблять щось не те; обоє виросли в нормальних родинах, де були й сімейні вечори, й книжки, й гості, й походи в ліс чи на пікнік. Проте мамі значно цікавіше, що сталося з її френдами за день, а батько, мов на голці, сидить на потоці новин з телевізора, від глобальних до містечкових. Чи світова криза, чи п’яний збив машиною дитину — це інформація, це треба знати, це розбурхує.