Читать «Цифровий, або Brevis est» онлайн - страница 5

— Дурниці! — Мар’яна трохи образилась. — Це обивательське судження людини, далекої від питання. Блоґи бувають різні, для різних цілей. Хтось справді веде щоденник напоказ. Повно таких дурнів. Їм уваги хочеться. Або скандалу. А я на журфак збираюся, для мене блоґ — іспитовий майданчик, щоб ти знав. Я пробую деякі концепти.

— Виходить?

— Питаєш! Щодня прибуває френдів, і це без спеціальної розкрутки… Знаєш, що я помітила? Пишеш звичайний, середній, непомітний пост — коментарів мало, а френдів додається. Напишеш щось гостре, скандальне — коментарів багато, а френди починають відпадати. Чи то ображаються, чи заздрять…

Арсен помітив у її очах особливі іскорки — такі бувають у людини, якій цікава тема розмови. От і мама, коли говорить про свій журнал, ніби світиться зсередини.

— Зайди якось, добре? — Мар’яна виловила з вазочки останню полуничку. — У мене у френдах наші з класу: Лада, Світлана, ще отой Кузьма з паралельного…

— Заманливо, — він витер губи, лишивши на білій серветці шоколадні сліди. — Ти на другий урок ідеш?

— Іду, — здавалось, вона розчарована, що розмова так скоро закінчилася. — А ти?

— А в мене справи, — він устав. — Вибач.

* * *

Ніхто не повинен був знати, що Міністр заробив стартовий капітал розведенням цуценят. Арсен завжди ретельно розділяв дві свої іпостасі. І, зрозуміло, ніколи й ніде не залишав реальних даних. Його знали як Доктора Ветті, п’ятдесятирічного лікаря з Чернівців. Клієнти чомусь довіряли лікареві, хоч для виховання віртуальних псів медична освіта не потрібна.

— Родовід — п’ятдесят три покоління. У роду — сотні чемпіонських титулів, є одна Міс світу за собачою версією — прапрабаба. Він розумніший за звичайного собаку. Неодмінна умова — ви повинні щодня мати на нього час. Якщо у вас робота, або щось інше заважає — краще не беріть цього пса. Візьміть щось простіше. Цей засумує, якщо ви не будете з ним розмовляти хоч один день… Потім у нього почнеться депресія і він загине.

— Він мене впізнаватиме? Чи можна попросити, наприклад, дружину зайти під моїм ніком і його погладити?

Арсен усміхнувся в монітор. Пальці його бігали так само швидко, і текст у віконці з’являвся в темпі звичайної людської мови:

— Ви знаєте, в цьому є щось містичне. Якщо ваша дружина, чи хтось з родичів, зайде під вашим ніком — пес зрадіє. Але якщо ви будете з ним займатися, якщо він стане по-справжньому вашим собакою — він вас упізнаватиме… не за ніком. Не за ай-пі адресою. Цьому немає технічного пояснення. Просто він звикне до вас і вас відчуватиме. Це перевірено.

Співрозмовник замислився. Арсен його не бачив — по екрану гасало біле щеня з чорними вухами, тягаючи в зубах мальовничо подертий черевик. У віконці чату — в кутку екрана — моргав курсор.

— Докторе, ви маєте п’ять хвилин?

— Авжеж. Скільки завгодно.

Насправді часу, як завжди, катастрофічно бракувало. Однак Арсен знав з досвіду, що вислуховувати клієнтів просто необхідно.

— Я двадцять років одружений. У мене двоє синів, студенти. І я не впевнений, що хоч один з них мене впізнає, якщо я зайду під чужим ніком… ви розумієте, про що я?