Читать «Джеймс і гігантський персик» онлайн - страница 39

— Так, дуже добре! Більше не перегризай, Стоніжко, бо ми почнемо падати занадто швидко! А нам треба плавно й без поспіху!

Величезний персик почав поволі втрачати висоту, а будинки й вулиці ставали щораз ближчі.

— Думаєте, наші фото з’являться в газетах, коли ми приземлимося? — поцікавилася Зозулька.

— Ой, матінко, я ж забула начистити черевички! — забідкалася Стоніжка. — Ви всі мусите допомогти мені їх начистити, перш ніж ми прибудемо.

— А чорта лисого! — обурився Черв’як. — Невже ти не можеш хоч на хвильку…

Але він так і не докінчив це речення. Бо раптом… ШУСТЬ!.. вони глянули вгору й побачили, як з найближчої хмарини вилетів величезний літак з чотирма двигунами і просвистів над їхніми головами на відстані якихось п’яти метрів. Це був звичайний рейсовий пасажирський літак, що прибував до Нью-Йорка з Чикаго, але, пролітаючи повз них, він зрізав геть усі шовкові мотузки, тож чайки відразу шугонули хто куди, а велетенський персик, якого вже ніщо не тримало в повітрі, помчав до землі, неначе свинцеве ядро.

— На поміч! — заверещала Стоніжка.

— Рятуйте нас! — крикнула пані Павучиха.

— Ми пропали! — заголосила Зозулька.

— Нам кінець! — зарепетував Старий-Зелений-Коник.

— Джеймсе! — верескнув Черв’як. — Роби щось, Джеймсе! Швиденько щось роби!

— Не можу! — зойкнув Джеймс. — Вибачте! Прощавайте! Заплющіть очі! Лишилося небагато!

35

Персик крутився й перевертався догори дриґом, а всі розпачливо хапалися за його хвостик, щоб утриматись.

Він падав дедалі стрімкіше. Униз, униз, униз, щодуху наближаючись до будинків і вулиць, об які він, без сумніву, мав розбитися на мільйони дрібнесеньких шматочків. І скрізь — на П’ятій авеню, на Медісон авеню й на інших вулицях міста — люди, які не встигли добігти до підземних бомбосховищ, заклякли й дивилися на персик у якомусь онімінні, вважаючи, що на їхні голови падає з неба найбільша у світі бомба. Деякі жінки верещали. Інші впали навколішки на тротуар і голосно молилися. Могутні чоловіки поверталися одне до одного й казали щось таке:

«Ну, ось і все, Джо» або «Прощайте, всі, прощайте». У наступні тридцять секунд усі мешканці міста затамували дух, дожидаючи свого кінця.

36

— Прощай, Зозулько! — проказав Джеймс, хапаючись за хвостик падаючого персика. — Прощай, Стоніжко! Прощавайте всі!

Лишалося всього кілька секунд до тієї миті, коли вони мали впасти десь серед найвищих будівель. Джеймс бачив, як зі страшенною швидкістю до них наближалися хмарочоси з пласкими квадратними дахами, а дах найвищого з них увінчувався довгим і гострющим шпилем — немовби велетенською срібною голкою, що пронизувала небо.

І персик упав прямісінько на самий кінчик цієї голки!

Щось чвакнуло. Голка проколола персик наскрізь. І ось наш гігантський персик виявився наштрикнутим на самісінький шпиль найвищого хмарочоса Нью-Йорка «ЕмпаєрСтейт».

37

Це було просто неймовірне видовище, і за дві-три хвилини, коли люди внизу усвідомили, що це ніяка не бомба, вони повибігали зі своїх бомбосховищ і станцій метро, щоб подивитися на цю чудасію. Усі вулиці довкола хмарочоса заповнилися чоловіками й жінками, а коли розійшлася чутка про те, що зверху на тій величезній кулі ще й рухаються якісь живі істоти, усі просто ошаліли від збудження.