Читать «Тінь Каравели» онлайн - страница 21

— О чужинці! Мова ваша мелодійна й зовсім не схожа на каркання тих, хто прилітав сюди раніше на залізних птахах з чорними хрестами. Хто ж ви?

Ми гаряче запевнили шановного вождя, що не маємо нічого спільного з тими, хто прилітав сюди раніше, а «залізного птаха» вкрали у своїх ворогів.

Того ж вечора було велике свято, і під бій барабанів плем'я сміливих мисливців за акулами прийняло нас у почесні вожді. А старий Табу-Ретус, проливши сльозу від хвилювання, промовив:

— Ми були б щасливі, якби ви назавжди залишилися з нами. Але ви — відважні воїни. Вас кличе дорога битв і подвигів. Ми не затримуємо вас. Багато тисяч місяців тому тут уперше з'явилися білі люди. Вони припливли і загинули, тому що прийшли як вороги. Залишився їхній корабель. Він стоїть у тихій лагуні. Він старий, але міцний. Ви прийшли як друзі, і цей корабель — ваш. Хай оберігають вас демони моря…

І ми побачили Каравелу.

Дивно, як вона вбереглася. Навіть фарба на дерев'яних візерунках корми облізла лише подекуди. На гладенькій підлозі кают лежали сонячні рисунки вузьких ґратчастих вікон. Під бушпритом, на бліндареї, зеленою бахромою повисли пишні ліани. Здавалося, що у Каравели виросли вуса. Ми взялися за ручки штурвального колеса. Воно зі скреготом крутнулося, ворухнувши заснуле кермо: справне. Вітрила зотліли, але у нас вистачало тканини від парашутів. Днище було оббите міддю, і морські черви його не зачепили.

На палубі ми побачили вісім позеленілих гарматок і подарували їх Табу-Ретусу. Нам потрібна була інша зброя.

Ми озброїли Каравелу дрібнокаліберною гарматою з літака, а потім, коли потопили кілька німецьких торпедних катерів, поставили ще гармати і кулемети.

І почалося таке життя, що перехоплювало подих.

Ми жили у морях, дивовижних, як сон. У них снували піратські бриги, виринали під зоряне небо небачені чудовиська, біля островів крізь сонячну воду виднілися затонулі кораблі. На них переховувалися таємниці й скарби. А по горизонту, зловісно димлячи, йшли німецькі ескадри, ще не відаючи, які біди їм несе старовинний корабель з блискучими вітрилами.

Для початку ми розгромили біля берегів Тасманії вітрильну флотилію кровожерного Джіммі Косопуза, а потім у північних фіордах потопили один за одним дванадцять фашистських катерів-торпедоносців і спалили їхню базу. Після цього пішли в ріку Амазонку, щоб пополювати на крокодилів. Це була не просто забавка. З крокодилячих шкур ми хотіли пошити водолазні костюми, щоб у них пробиратися до ворожих кораблів.

У гирлі Амазонки нас закрив німецький підводний човен «Летюча п'явка».

Командир «П'явки» фюрер-капітан Боббін Гапп, розмахуючи білим прапором, зійшов на борт Каравели. Він був худий і довгий, як грот-щогла, з кобилячою головою і блискучими сталевими зубами. На його високому кашкеті виблискував череп із схрещеними якорями. Люб'язно посміхаючись, Бобін Гапп заявив:

— Я буду мати запропонувати вам здаватися. Ваша боротьба є без користі. Якщо ви здатися, ми вас відпускати додому. Якщо ні, ми вас кидати до акула.