Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 56

Піти б самому в комісію по репатріації та розпитати, в чім річ, так страшно. А раптом і за нього візьмуться. А це вже потягне за собою неабиякі ускладнення!

Ні, Янчук не такий дурний, щоб його можна було обкрутити навколо пальця. Він не буде сидіти в цьому місті та чекати, поки стрясеться щось небажане. Дасть кілька вистав і поїде на гастролі. Сьогодні тут, завтра — там. Хай шукають!

11

— Троє дияволят! Повітряний політ! — голосно вигукнув ведучий програму.

Юра, Петя і Марта вибігли на манеж. Як і завжди, всі в чорному трико, з ріжками і хвостиками. Хвилину-дві вони стрибають, перекидаються, крутяться на арені, а потім їх наче вітром понесло вгору, під купол цирку. Не втрачаючи шаленого темпу, взятого ще на манежі, загойдались на трапеціях, полетіли туди й сюди, крутячись у повітрі.

Працювали всі троє як ніколи. Юра вже розказав друзям про свою розмову з сивим чоловіком, і тепер у кожного з них ніби справді виросли крила, які, мов легких птахів, тримали їх у повітрі.

Недовго вже їм бути в цій чужій країні! Недовго вже лишилось підкорятись цьому ненависному Янчукові! Скоро вони будуть на рідній землі. Виступатимуть перед своїми людьми.

— Аллей! Ап! — долітає з височини.

Публіка захоплена сміливим польотом трьох дияволят. Публіка нестримно аплодує.

Внизу біля лаштунків стоїть Янчук, задер голову, не відриває погляду від акробатів. Він задоволений. Як добре, що утримав біля себе отих двох хлопців і відібрав у Зайднера дівчину! Кращої акробатичної групи й бажати не треба. Політ дияволят — вже й зараз коронний номер у програмі. Але вони виконуватимуть ще й не такі трюки! Публіка ревом ревтиме від захоплення. Він, Янчук, зробить з цих чортенят таких трюкачів, що в його цирку будуть суцільні аншлаги. Вони ще літатимуть у нього без сітки. Ніхто тепер не стане йому на перешкоді. Він — повновладний хазяїн цирку. Збулася його мрія. Допомогла війна! Кожен живе, як уміє. І він, Янчук, теж зумів. Ого, ще й як зумів!

Акробати ще літають. Юра працює ловитором. На майданчику — Марта. В польоті — Петя. Ось він розгойдується. Ще один «кач», ще. Відривається від трапеції, робить сальто з піруетом і потрапляє Юрі в руки. Сьогодні це у нього виходить особливо красиво.

Здавалось би, що вже досить. Адже кожна мить польоту — неймовірний риск. Але Петя робить нові й нові трюки. Він то летить, розставивши руки, то крутиться млинком так, що важко навіть розрізнити, де в нього голова, а де — ноги. Оркестр безугавно виконує мелодію якогось танго.

Але ось мелодія обривається. Спершу майже нечутно, а потім гучніше й гучніше дріботить барабан. В залі стає тихо. Однотонний наростаючий звук барабана наче раптом пригасив, придавив у величезному круглому приміщенні всі інші звуки, наелектризував повітря. І кожного, хто тут присутній, охоплює передчуття нового, несподіваного, досі не баченого.

Петя розгойдувався на трапеції дедалі дужче. Коли він ішов угору, то вже майже торкався головою брезентового даху. Крізь дріб барабана почулося коротке і вольове:

— Алей!