Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 3

— Ким же він тобі доводиться?

— Дядько він мені, — пояснив Петя, витираючи кулаком сльози на очах та худеньких щоках. — Батька у мене давно немає, помер. А мати кліттевою на шахті працює… Нас багато, дітей, аж п'ятеро. Ось дядько і вмовив мою матір, щоб вона йому мене віддала. Казав: «На артиста вивчу», а тепер б'є, коли ніхто не бачить. Він усіх ненавидить. І мене — теж… всяк обзиває… А я його Кротом дражню. Тільки він не знає цього. А коли б дізнався, то вбив би. Бачив, які в нього зуби? Як у крота! — Петя зловтішно посміхнувся.

— А зараз за що бив?

— За Юпітера. Кінь молодий, норовистий. А Кріт хотів, щоб я його швидко і гарно почистив. А як ти його почистиш, коли до нього й не підступитися.

Юпітер, зачувши своє ім'я, повернув голову, зупинив довгий погляд на Петі, потів — на Юрі, тихенько заіржав і труснув густою та довгою гривою вогнистого кольору.

— Та хіба ж його загнуздати не можна? — обурено запитав Юра.

— Кого, Юпітера?..

— Та ні. Твого Крота. Мене ніхто ніколи не б'є. Ні татко, ні мама…

— А ти в який клас ходиш?

— У четвертий… Давай удвох Юпітера почистимо.

— Гляди, він кусається! — застережливо став між конем і Юрою Петя. — Кріт його б'є, через те він і кусається.

— А ми його не битимем, він і не вкусить.

Хлопці обережно підійшли до коня, почали гладити його круту гарячу шию та розчісувати хвилясту гриву, ласкаво і лагідно примовляючи:

— Юпітер, Юпітер. Ну, стій же, дурненький. Ми не будемо тебе бити. Ми тебе тільки почистимо. Ти станеш ще красивіший. Ну, стій же сумирненько, стій.

Юпітер спершу підозріло косив на них блискучим, настороженим оком, здригався чутливою ніжною шкірою, а потім потроху заспокоївся, почав мирно хрумтіти сіном і навіть заіржав задоволено, неначе по-дружньому засміявся до хлопців.

3

Того ж дня Юра розказав батькам, що Владислав Янчук б'є Петю. Це швидко стало відомо всьому колективу цирку.

Директор зібрав загальні збори.

Діти, звичайно, на зборах не були і не знали, про що там ішлося. Але після цього Владислав Янчук став мовчазний і похмурий, як темна осіння хмара. Він не називав Петю образливими прізвиськами, не бив його, але Петя бачив, що в своєму рідному дядькові знайшов собі лютого ворога.

Зате у нього з'явився добрий, сердечний друг — Юра.

У хвилини одвертих розмов Петя скаржився Юрі:

— Тут приборкали Крота. Але ж не завжди ми будемо разом. Незабаром роз'їдемось, ти — туди, я — сюди, і тоді він знову знущатиметься наді мною. Ще дужче знущатиметься.

— А ти не бійся, — втішав його Юра, — люди скрізь за тебе заступляться. Ти тільки не мовчи! — І скрушно зітхав: — Ех, і надало ж тобі з таким зв'язатися. Маєш ти собі дядька, нічого сказати!..

4

Цирк виступав у селі Лісному.

Село невеличке, загублене серед мережива річечок, серед лісів і перелісків. Але глядачів повно. Ніколи ще сюди не приїздив цирк, тому і зібралися всі, хто міг, малі й дорослі.

А прибув сюди цирк завдяки наполяганням Юриного батька. Він не раз казав:

— Нас повинні бачити не тільки у великих містах. Нам треба виступати на заводах, у колгоспах, а особливо — у віддалених селах. Тим людям немає часу, щоб їздити до міста на всілякі видовища. Ми мусимо самі до них поїхати.