Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 179

Якусь мить вона німо з блідим лицем стояла нерухомо. Потім почала відходити й відходити далі від дверей. Саме в цей час зайшла групка школярів, і Ганна Миколаївна застережливо крикнула їм:

— Не підходьте! Не підходьте й близько! Там заміновано!

Діти теж злякалися, збилися біля протилежної стіни, не знаючи, що робити далі.

Ганна Миколаївна шарпнула двері до директора. На її щастя, він уже прийшов, саме скидав плащ, роздягався.

— Василю Петровичу… там… міна! — сказала неслухняними губами.

— Яка міна? Що з вами, Ганно Миколаївно? — звів на неї спокійні очі директор.

— Там… у дверях мого класу…

— Що за нісенітниця?.. Ну, ходімо, я ж на фронті був мінером, розберусь.

Дітей уже зібралося чималенько, але вони справді не насмілювались підійти близько до дверей свого класу.

Василь Петрович зупинив учительку біля учнів, а сам підійшов до дверей. Кілька хвилин роздивлявся те, що блищало в дверях, побачив, що звисає не бікфордів шнур, а недбало прив'язаний мотузок, і засміявся:

— Та яка ж це міна? Звичайний собі відстріляний патрон. Гільза. — І тут же витяг гільзу із щілинки. — Ось вона… Пускайте дітей у клас.

— У мене зараз контрольна, а діти збуджені.

— Я зайду разом з вами.

Довгенько довелось чекати, доки учні втихомиряться. Тоді директор спитав, не підвищуючи голосу:

— Хто з вас це зробив?

Повторювати запитання не довелося. Із-за парти, що біля вікна, звівся кремезненький хлопчина:

— Я, Василю Петровичу.

Клас ахнув, загомонів. Диви, як швидко признався!.. Потрібний був якийсь час, щоб учні заспокоїлись.

— Федько Ковтун?.. Що ж це ти?.. Гаразд, пиши контрольну роботу разом з усіма. А після цього зайдеш до мене… Продовжуйте, Ганно Миколаївно, — і вийшов з класу.

2

Федько зупинився перед столом директора. Розкуйовджений чуб. Ще з літа облуплений ніс. Під розстебнутою сорочкою поперек грудей сині смужечки тільника. Підперезаний флотським поясом з мідною бляхою, на якій вибито якір, а в руках — капітанка з «крабом».

Поглядає на директора зухвало, з викликом.

Василь Петрович якийсь час оглядав його з ніг до голови, раптом запитав:

— А кашкет навіщо?

— Ви ж мене виганяти будете?.. — чи то ствердив, чи спитав Федько.;— Отам і портфель з книжками у вас за дверима.

— Піди візьми портфель, — наказав директор. Федько вийшов за двері і повернувся з портфелем.

— Може, там ще «міни» є? — кивнув головою на портфель? Василь Петрович і посміхнувся.

Силувано, коротко скривив губи в посмішці і Федько:

— Ні, більше немає.

— А тепер сядь і розкажи мені, навіщо таку штуку втнув??Федько мовчав. Трудно вгадати, чи лагодився відповісти, чи думав щось своє, зовсім не зв'язане з запитанням директора.

— Ну, чого ж мовчиш? Одразу ж чесно і прямо зізнався, що гільза у дверях — твоя витівка. А тепер так само чесно й відверто скажи — навіщо? Мені просто-таки цікаво знати, бо я б такого не видумав… Ні, ти не з тих хлоп'ят, у яких все гладко. Куди там!.. Раніше ти серед уроку запускав паперового голуба, грав під партою в сірникову коробочку, на який бочок стане, як нігтем спіднизу ударити, знаю я цю гру, не секрет. Одного разу ти приніс якусь фуркалку. Весело було в класі. Як тільки вчителька починала говорити, твоя фуркалка починала фурчати… Потім ти приніс вужа в пазусі, і діти з вереском тікали від тебе в усі боки. І багато ще в твоїй самодіяльності художніх номерів числиться. А тепер ось уже й «міну» підклав… Навіщо? Федько й далі мовчав.