Читать «Вибрані твори в двох томах. Том II» онлайн - страница 176

Цю роботу повинні виконувати вмілі люди, що по-справжньому люблять сад. А мені здається, що тут такі й зібралися…

— Правильно, Ольго Матвіївно! — озвалася дружина колишнього головного агронома Олена Костянтинівна і ствердно захитала головою. — Якби був живий мій чоловік, то й він би… — І вона не договорила, зігнулася, сидячи на камені, і стала маленька-маленька, як сіра пташка.

* * *

Після зборів Мишко-моряк злився з людьми, і Ольга загубила його з очей, навіть забула про нього.

Але коли ввечері поверталася у свою самотню хатину, знов зустрілася з ним. Він тримав руки в кишенях довгих штанів, підв'язаних мотузочками біля кісточок, і чимчикував кудись широким кроком із незалежним виглядом. Піджак знову ж таки тільки накинуто на плечі. Може, тому, що дуже довгі рукава і Мишко не хоче бути смішним. А може, щоб видніше було смугасту тільняшку.

— Це ж куди, Мишко? — зупинила його Ольга.

— Так, — кинув він слово, яке ні про що не говорило.

— Ночуватимеш де?

Мишко мовчить. Мабуть, йому легше буде потім знайти ночівлю, ніж зараз відповісти на це запитання.

— Якщо ти у нашому радгоспі гість, то ходім, у мене переночуєш. Щоб потім не говорив, що головний агроном — людина нечемна й негостинна. Зустріла, мовляв, і не запросила.

— Брудний я, — просто говорить Мишко, оглядаючи себе.

— Ну, це не біда, — заспокоює його Ольга. — Помиєшся і поспиш по-людському.

В хаті Ольга гріє на плиті воду, а Мишко-моряк розглядав книжки, не доторкуючись до них руками. Раптом він говорить:

— А все-таки у вас не вийде з садом.

Ольга навіть зупиняється на півділі, здивована таким рішучим осудом її дій. Але перед нею не доросла людина, з якою можна затіяти суперечку, а хлопчик. І вона сміється:

— А ти поживи в нас, то й переконаєшся, вийде чи ні. Ото бачиш, які товсті книжки лежать у блакитній палітурці? їх написав великий вчений Мічурін. Він теж за мене.

— І тьотя Олена, і дядя Федя кажуть, що вийде, а я думаю, що ні.

— Це ж який дядя Федя?

— А отой, що в шинелі виступав. Черевичний… Як ви пішли, а він — все за вас, все за вас…

— Ну, добре, Мишко, — перебиває його Ольга. — Купайся і — в ліжко. Миттю.

Після купання Мишко, ще гарячий, з рожевими щічками ї вогким чубом, простує до ліжка, яке йому ледве знайшла чим заслати Ольга. Він трохи соромиться, але його долає приємна втома, яка ніжить кожен м'яз його тіла, туманить голову.

— Давай я тебе розчешу, — говорить Ольга і виймає з свого волосся зігнутий коричневий гребінець.

Вона розчісує хлоп'ячу голову. На якусь мить їй здається, що вона розчісує голову власного сина. Від того, що вона торкається хлоп'ячого вогкого і теплого волосся, його щік і шиї, по всьому її тілу пробігає якась млість… А Мишко, вкритий чистою простинею, приголублений доброю рукою, кліпає сонними очима і не знати чому посміхається…

* * *

Колгоспники навколишніх артілей побачили дивовижну річ: радгоспівці ходять з ножівками по саду і обпилюють дерева. Не просто підчищають, як це роблять садівники по весні, а лишають тільки стовбури та основні відгалуження від них. Кожна деревина після цього стає такою, неначе її громовиця спалила.